полiтичний протекторат Туреччини.
1668 року пiсля загибелi Івана Брюховецького козаки проголосили Петра Дорошенка гетьманом усiєї України. Проте сусiднi держави, занепокоєнi змiцненням гетьманської влади, намагалися пiдривати її i пiдтримуючи суперникiв Дорошенка, i прямою вiйськовою агресiєю. Гетьман змушений був постiйно воювати з претендентами на булаву: Суховiєнком, Многогрiшним, Ханенком. 1672 року вiн органiзував похiд українсько-турецько-татарської армiї на Правобережжя. Проте поведiнка туркiв i татар викликала обурення населення, i це значно пiдiрвало авторитет гетьмана. Ситуацiю ускладнювало й те, що Правобережжя обезлюднiло, перетворилося на суцiльну руїну.
Наступний етап дiяльностi – це боротьба з лiвобережним гетьманом Іваном Самойловичем та мос- ковським вiйськом. 1675 року Дорошенко зрiкся булави.
В iсторiю ввiйшов як борець за державну незалежнiсть i збереження територiальної єдностi України.
За щиру, велику любов до України народ назвав Петра Дорошенка «Сонцем Руїни», прославляючи його в думах i пiснях.
Братовбiйчi свари, спори Обертають край в руїну, Ти зложив свої клейноди І покинув Україну.
І на чужинi московськiй Свiтлий муж нам загибає, Був вiн «Сонцем на руїнi» І таке iм’я в нас має...
Учитель. Поема «Бояриня» – це один iз най- кращих творiв Лесi Українки. Загнана тяжкою хво- робою в далекий Єгипет, поетеса 1910 року за три доби (з 27 по 29 квiтня), перебуваючи в Хельванi, що поблизу Каїра, написала свiй твiр. Повертаючись утретє з Єгипту, вона прибула до Києва, до матерi на вулицю Марiїнсько-Благовiщенську, 101. Щоб побачитися з Лесею, приїхали сестри Ольга з сином Михайлом та Ізидора з чоловiком Юрiєм, брат Микола з Колодяжного. Ось тодi, в родинному колi, Леся вперше прочитала ще не публiковану «Бояриню», яку пiдписала криптонiмом – Л.У.
Поему видрукувала Олена Пчiлка 1914 року вже пiсля смертi дочки в журналi «Рiдний край». Через чотири роки «Бояриня» побачила свiт окремою книжкою в Катеринославi, а згодом з пiслямовою Михайла Драй-Хмари ввiйшла до 8-го тому 12-томного зiбрання творiв Лесi Українки, виданого «Книгоспiлкою» протягом 1927–1930 рокiв.
Радянськi критики i лiтературознавцi намагались обiйти мовчанкою цю драматичну поему або аналiзували досить побiжно, зважаючи на її виразну антиросiйську тенденцiю. Не було вмiщено «Бояриню» й у 20-томне академiчне видання творiв Лесi Українки, яке вийшло у свiт у 1975–1979 роках. І тiльки через шiсть десятилiть замовчувань драму знову видали в Українi.
Дослiдник творчостi Лесi Українки вiдомий поет-неокласик Михайло Драй-Хмара, аналiзуючи поему, порушує багато актуальних для того часу питань.
Випереджувальне завдання «Лiтературознавчий дiалог».
– Леся Українка бiльшiсть своїх творiв писала на теми екзотичнi. Чим можна пояснити те, що поетеса зiйшла з узвичаєної тематики, удавшись до сюжетiв українських?
Лесi Українцi не раз закидали її «екзотизм», одiрванiсть вiд українського iсторичного й побутового життя, тож вона вирiшила спробувати свої сили на українському рунтi.
Та був ще один стимул, що скеровував думку поетки на українськi нацiональнi теми. Це – постiйне її перебування поза межами України. Вiдiрванiсть од українського оточення породжувала ностальгiю, тугу за рiдним краєм.
– Чому Леся Українка спинила свою увагу якраз на добi Руїни?
Вона взагалi брала для творiв не епохи розквiту й слави, а епохи революцiй, кривавих переворотiв, страшних катаклiзмiв, неволi, полону тощо. У поемi письменниця не вiдтворює боротьби, що точилася за Руїни, проте реагує на неї, виявляючи свою позицiю та симпатiї до учасникiв боротьби: високо ставить Петра Дорошенка як українського нацiонального героя.
Трактуючи в «Бояринi» такi поняття, як «поневолення народу», «любов до рiдного краю», Леся Українка свiдомо шукає паралелей до цих понять в iсторичному минулому, бо в тодiшнiй ситуацiї не завжди можна було називати речi своїми iменами.
– Чому Леся Українка перенесла iдеї та настрої, що живили її та її поколiння, на iсторичнi постатi?
«Бояриня» – твiр алегоричний, що таїть у собi прихованi риси сучасного життя. В особi Степана бачимо того українського iнтелiгента кiнця ХІХ та початку ХХ столiття, що, втративши почуття нацiонального й одiрвавшись од маси, од народу, сам iшов у чуже оточення й переймав чужу культуру, зрiкшись своєї рiдної. Оксана – iнший тип iнтелiгента, того, що довго боровся за принцип нацiонального самовизначення, сперечався, протестував, але, потрапивши в пазурi царату, мос- ковського чиновництва, не мав уже сили вирватися на волю й конав на чужинi.
– Чи можна говорити про iсторичнi риси «Бояринi»?
Для написання «Бояринi» Леся Українка користувалася працями українських iсторикiв, передусiм – косто- марiвськими: монографiєю «Руина», статтями «Две русские народности», «Очерк домашней жизни», повiстю «Черниговка», розвiдкою О.Єфiменкової «Южнорусские братства», «Історiєю русiв», художнiми й науковими працями Пантелеймона Кулiша. Також авторка ознайомилася з листами чернiгiвського архiєпископа Лазаря Барано- вича, у яких описанi правопорушення царськими воєводами Переяславських угод.
Історична канва у «Бояринi» вiдтворена досить докладно. Тут змальовуються українськi церковнi братства, в яких брали участь i жiнки; згадується про московських посiпак, якi зневажливо ставилися до українцiв; розповiдається про козацьку старшину, що робила собi кар’єру; йдеться про недовiру до Петра Дорошенка, який привiв на Україну татар; вiдтворено московський побут, як матерiальний, так i духовний, московськi звичаї.
Психологiчний елемент у цiй драматичнiй поемi покриває iсторичний.
– У творi щiльно переплетенi
