I; 225]; завис́ ливий[Жел. I; 234], тут же засвiдчено зав́ исть, зав́ истник,зав́ истниця [Жел. I; 234]; зъвiзда [Жел. I; 288]; иль (ил́ и) [Жел. I; 322]; кажний, каждий [Жел. I; 329];кожа [Жел. I; 355]; конец́ ь [Жел. I; 362]; котóрий[Жел. I; 372]; краска [Жел. I; 375]; кончати [Жел. I; 363]; куда, кудай [Жел. I; 386]; кушати [Жел. I; 394]; хоча лестный немає, є лестун, лестунство [Жел. I; 402];ли[Жел.I;403];лiкар́ство(цiлкомзако- номiрно в ряду лiкар́ , лiкар́ ня, лiкар́ ский) [Жел. I; 408]; луч́ чий, луч́ ший, луч́ ше [Жел. I; 417]; любез́ ний[Жел. I; 417]; мисль [Жел. I; 440]; многий [Жел. I; 446]; понад 90 композитiв iз першим компонентоммного-: многобарвний, многобарвнiсть, многозначний, многокутний, многолюдний, многомовний, мно- госильний, многоострiв (Polynesien), многоязичнийтощо [Жел. I; 446, 447]; нел́ ьга, нельзя́ [Жел. I; 513]; немного, немнiжечко [Жел. I; 514]; нуж́ дний, нуж́ ний[Жел. I; 534]; обиджати [Жел. I; 539]; остав́ ити, оставляти [Жел. I; 580]; плясати [Жел. ІI; 662 ]; пос́ лi[Жел.ІI;715];послов́иця[Жел.ІI;715];построїт̈и[Жел. ІI; 719] (є закономiрним у ряду построїт̈ ель –Erbauer, Gründer; построї́ ни – Gebäude [Жел. ІІ; 719]); скорб [Жел. ІI; 876]; скрити, скривати; скри- тий [Жел. ІI; 878, 879]; совiт [Жел. ІI; 892]; сюда,́сюди [Жел. I; 942]; телiга [Жел. ІI; 954]; тиква, тиквонька [Жел. ІI; 962]; тишина [Жел. ІI; 966]; тогда, тогди, тогдi [Жел. ІI; 971]; трудний́ , труд́ но [Жел. ІI; 988]; тот (тота,́ тото)́ [Жел. ІI; 978]; туд, туда, тудай [Жел. ІI; 991]; хватати, тут же спiльнокореневi хват́ ка, хваткий́ , хватко [Жел. ІI; 1035]; хворос́ т, хворостин́ а [Жел. ІI; 1036]; хоть – wenn auch[Жел. ІI; 1044]; цвiток [Жел. ІI; 1051]; шутити[Жел. ІI; 1102]; шутка [Жел. ІI; 1102]; язик – Zunge; Sprache [Жел. ІI; 1112].
Про те, що деякi з наведених слiв не сприймалися навiть мовною свiдомiстю лiнгвiстiв як росiйськi, свiдчать i росiйсько-українськi словники другої половини XIX – поч. XX ст. Так, у словнику М.Левченка (Київ, 1874) время перекладено як час, година, времня, уремъя [Л.; 16]; у працi М.Уманця та А.Спiлки (Львiв, 1893–1898) вiдповiдником до росiйського вещевой́ є українське вещевий́ , рiчевий́[УС I; 72]; до вещес́ твенный – веществен́ ний [УС I; 72]; до вещь – вещ (iз вказiвкою на поширенiсть на Лiвобережнiй Українi), реч, рiч (iз вказiвкою на по- ширенiсть на Правобережнiй Українi) [УС I; 73],вещи – вещ́ i, речi [УС I; 73]; воздухъ – повiтря, воз́ дух [УС I; 89]; воздуш́ ный – воздухов́ ий, леѓ кий[УС I; 89]; время – час, година, пора, доба, врем’я, урем’я [УС I; 104]; годъ – год, рiк, лiто [УС I; 153];жиз́ ненность – життя, жиз́ ность [УС I; 221];звΔзда – зоря, зiрка, зiронька, звiзда́ [УС I; 280];звΔздoчетъ – звiздочот́ , звiздяр́ ь [УС I; 280]; фа- милiя – 1. рiд, племъя, поколiння; 2. сiмъя, родина, фамилiя; 3. прозвище, призвiще, призвiсько, прозвання, фамилiя [УС IV; 173]; хватат́ ь – 1. хватат́ и, ся, хапати[УСIV;178];хотя,́хоть–хоть,хоч,хоча́[УС IV; 186]; языкъ – 1. язик; 2. язик, мова [УС IV; 225].
У «Словарi чужих слiв» З.Кузелi i М.Чайковського (Чернiвцi, 1910), який, за оцiнкою самого З.Кузелi, має «чисто українську марку» [СЧС; 4] (зауважмо, що таку оцiнку дано з погляду лiнгвiстичної свiдомостi вiдомого мовознавця того часу), як вiдповiдник до аер наведено повiтрє, воздух[СЧС; 7], а низку композитiв iз першим компонентом аервитлумачено через воздух та похiднi: аеробат – такий, що лiтає по воздусi; аеро рафiя – опис воздуха; аерольогiя – наука про воздух; аерометер – прилад до мiряня воздуха; аеронавт – воздухоплавець; аеронавтика – наука про воздухоплавство;аероплян – машина до лiтаня у воздусi; аеростатика – наука про рiвновагу воздуха; аерофобiя – нервовий страх перед (зимним) воздухом [СЧС; 7, 8];бальон – гумова куля, наповнена воздухом; воздушний корабель [СЧС; 35] тощо. Усього лексему воздух ужито для тлумачення запозичених слiв 32 рази, воздушний – 6 разiв, воздухоплавець – 1 раз, воздухоплавство – 1 раз, тодi як повiтрє – лише двiчi, а похiдних вiд нього не зафiксовано.
У цьому словнику для пояснення запозичених слiв часто вживається лексема звiзда – 32 рази, а та- кож похiднi звiздяний – 4, звiздочот – 1 за вiдсутностi зiрка, зоряний: азiмут – кут, який замикає полуденник якоїсь звiзди [СЧС; 8]; астральний – звiздяний [CЧC; 28]; астро нозiя – пiзнаванє звiзд i звiздяних руп; астролябiя – прилад до мiряня положеня звiзд та їх рухiв; астрольо – той, що ворожить будучнiсть iз звiзд; астрольогiя – наука про вплив звiзд на людську долю; астрометер – прилад до мiряня висоти звiзд; астроном – учений, що займає ся астрономiєю, т.є. наукою про звiзди; астроскоп – прилад до вишукуваня звiзд; астрофiзика – наука, що займає ся описуванєм поодиноких звiзд;астрофото рафiя – фото рафiя звiзд [СЧС; 28, 29];ма – звiздочот [СЧС; 189] тощо.
На цiкавi зауваження щодо окремих використовуваних Г.Сковородою слiв, якi мовною свiдомiстю сучасної українськомовної людини сприймаються як росiйськi, натрапляємо у працях І.Огiєнка. У своєму «Етимолого-семантичному словнику української мови» вiн наводить (як українськi) переважно з позначкою арх. такi лексеми, пояснюючи їхню семантику й часом коментуючи їхнє похо- дження чи територiальну поширенiсть: брюх, брухо– «черево, живiт» [ЕССУМ 1; 179]; вер́ ем’я – «час; слово наявне в зах. укр. говорах» [ЕССУМ 1; 210];вóздух́ – «в лiтер. мовi повiтря... Воздух, воздух, старе наше слово, дуже часте ще й тепер у нашiй народнiй мовi. У мовi лiтературнiй його зовсiм уже за- ступило повiтря» [ЕССУМ 1; 241] (пор. «на Ве- ликiй Українi в лiтературi частiш повiтря» [УСС; 71]); время – «час» [ЕССУМ 1; 249]; всегда – «все- гда́(всеѓда)...–завсiди,завжди.Старiукраїнськi пам’ятки знають часто всеѓ да» [ЕССУМ 1; 250];вторий́ – «другий» [ЕССУМ 1; 252]; год – «рiк» [ЕССУМ 1; 283]; дiлання – «дiяння; ст. сл. дΔланiє (арх. дiлання, дiлати, збереглися в живiй мовi Захiдної України)» [ЕССУМ 1; 340]; каждий – «зi ст. сл. кожьдъ, кожьдыи. “Каж́ дий” – зi староукраїнського каж́ ьдый – збереглося в живiй українськiй мовi в Галичинi. На Надднiпрянщинi й на Волинi в говорах збереглося староукраїнське “кождий” (зi старшого українського кожьдыи)» [ЕССУМ 2; 169];кожа – «зi ст. сл. кожа, ст. укр. кожа» [ЕССУМ 2; 239]; нел́ ьзя (арх.) – стародавнє укр. слово, яке те- пер заступаємо виразом «не можна»; мовознавець вказує на його наявнiсть уже у «Словi о полку Ігоревiм» [ЕССУМ 3; 255]; пословиця «прислiв’я, приповiдка» [ЕССУМ 4; 98]; родитель – «батько» [ЕССУМ 4; 184]; родителi – «у давнiй укр. мовi... 1. батьки; 2. предки; 3. родичi» [ЕССУМ 4; 184];язик – «староукр. – мова» [ЕССУМ 4; 534].
Питомiсть, органiчнiсть на українському рунтi багатьох iз названих лексем
