вперше, здається, 2001 р. в «Орфоепiчному словнику укра- їнської мови», див.: євро, невiдм., ч. [ОСУМ I; 456]. Гадаємо, саме його укладачi започаткували цю нову «традицiю», яку вже невдовзi, 2002 р., продублювало таке ж авторитетне джерело, що саме з цього, 2002 р., почало виходити пiд назвою «Український орфо- графiчний словник», однак воно було продовжен- ням, третiм виданням «Орфографiчного словника української мови», перше видання якого побачило свiт 1994-го, а друге – 1999 р. Слово євро вперше в цiй словниковiй серiї з’явилося саме в цьому виданнi, див.: євро, незм., ч. [УОС3; 239]. Зрештою, достемен- но не вiдомо, чи самi упорядники щодо цього мали якiсь сталi переконання, бо вже в наступному, чет- вертому, виданнi «Українського орфографiчного словника», яке вийшло друком 2005 р., альтернатив- но-конфлiктуючий погляд на предмет змiнився рап- том на примирливо-компромiсний, див.: євро, незм., ч. i с. [УОС4; 257]. Тож тепер з’явилася ще одна iнтрига: як це так, що один iменник може бути вiдра- зу iменником i чоловiчого, i середнього роду? Не ма- ючи наразi вiдповiдi на це запитання, просто конста- туємо, що всi наступнi видання словника аж до ос- таннього, дев’ятого, яке надруковано в 2009 р., справ- но повторюють одного разу встановлене, див.: євро, незм., ч. i с. [УОС9; 256] – i це при тому, що кожне з видань виходить друком з неодмiнним уточненням, що воно виправлене i доповнене. Звичайно, дуже хотiлося б дiзнатися, чому саме так.
Ми звернули увагу на кiлька двомовних слов- никiв, виданих у мiжчассi, коли альтернативна по- зицiя академiчних словникiв змiнилася на ком- промiсну. І ось що цiкаво. Якщо «Українсько- росiйський словник» 1999 р. подає євро, нескл. сущ. с. евро [УРС1; 188], що повторено й 2004 р., див.: євро, нескл. сущ. с. евро [УРС2; 210], то серiя «Росiйсько-українських словникiв» щодо цього якраз i є альтернативною, див.: евро фин. євро(нескл., м.) [РУС1; 226], [РУС2; 226] (це два видання однiєї працi) i евро нескл., м., фин. євро. Звичайно, багато, а то й усе залежить вiд того, звiдки сам лексикограф черпає свої знання про мову. Скажiмо, в «Українсько-росiйському словнику» бачимо таке: євро (грошова одиниця європейського валютного союзу) невiдм., ч. евро. Мабуть, i на це можуть бути свої особистi погляди, але ми вважаємо, що цi факти значущi для розумiння всього того, що з’явилося в тлумаченнi цього iменника у словниках сучасної української лiтературної мови.
В українськiй же лiтературнiй мовi протягом багатьох десятилiть щодо визначення роду невiдмiнюваних iменникiв чужомовного походження зобов’язувальним (серед iнших) було таке правило: «Невiдмiнюванi слова, що означають назви неживих предметiв, належать до iменникiв середнього роду, напр.: залiзничне депо, шовкове кашне». Цей погляд пiдтверджують i новiшi граматичнi працi, див.: «Назви предметiв утворюють групу iмен середнього роду, напр.: кашне, кашпо, ревю, попурi, iнтерв’ю, фрикасе, сабо, соте, сарi, мумiйо, пюре». Однак найголовнiше – далi: «Зараз iснуючий подiл запозичень за родовою вiднесенiстю дещо порушився, причина цього явища полягає в залученнi у сферу вжитку багатьох незмiнюваних слiв, мiж якими розпочинається процес унiфiкацiї, або вирiвнювання, родових значень. У такий спосiб виявляється освоєння iншомовних слiв, структура яких незвична для граматичного ладу української мови, де вираження родових, числових i вiдмiнкових значень здiйснюється засобами словозмiни. Запозиченi без морфологiчних показникiв роду мови-джерела незмiнюванi iменники поступово втрачають первiсну належнiсть i набувають iнших критерiїв мотивацiї цього граматичного значення. Здiйснюваний мiжродовий перехiд властивий не всiй групi iншомовної лексики, а простежується серед назв iстот тваринного свiту та назв предметiв або понять». І далi – вже прицiльно про актуальну для нас проблему: «Іменники – назви предметiв традицiйно належали до середнього роду... Освоєння системою української мови цiєї групи слiв простежується на фактах їх перерозподiлу за родовою належнiстю. Класифiкацiя усiх iншомовних назв предметiв, понять як виразникiв граматичного значення середнього роду на даний час потребує уточнень, оскiльки у мовi помiтна тенденцiя вмотивувати її лексико-семантичним змiстом слова. Останнє передбачає видiлення у структурi змiсту додаткового узагальненого значення, типового для цiлого ряду слiв, якi утворюють абстрактну семантико-тематичну спiльнiсть, тобто формуються тематичнi групи незмiнюваних iмен, елементом яких є iндивiдуальна лексема видового поняття, що в конкретнiй формi накладається на ширше, родове поняття, тотожне для назв цiєї групи». Ось тут i постає найголовнiше для нас питання: яким буде додаткове узагальнене значення слова євро – типове для багатьох слiв, що утворюють абстрактну семантико-граматичну єднiсть? Якщо за пробний камiнь вiзьмемо не iншомовнесловоєвро,анашепитомесловогривня, то зможемо констатувати, що цим словом називають основну українську грошову одиницю (1), грошовий знак такої вартостi (2), монету такої вартостi (3). З цього випливає те, що гривня – це грошова одиниця. Тож слово євро мало б бути в українськiй мовi iменником жiночого роду. Словники сучасної української лiтературної мови, демонструючи саме таку логiку, пропонують, скажiмо, уважати, щотрiєнале, невiдм., ч. (фестиваль) i ж. (виставка); здогадно також бiєнале, невiдм., ч. i ж. – тут прийнято саме таку, задекларовану вище, логiку, хоча для нас вона, зiзнаємося, зовсiм непереконлива. Натомiсть переконливi, на нашу думку, такi приклади: каберне, невiдм., ч. (сорт винограду) i с. (вино), однак чомусь цей пiдхiд не витриманий, скажiмо, у випадку алiготе, невiдм., с.
