Аналіз вірша Тараса Шевченка "Мені тринадцятий минало"

Започаткований З.Фройдом терапевтичний метод лiкування психiчних розладiв, що його прийнято називати психоаналiзом, трансформувався й удосконалювався кiлькома поколiннями психологiв. У сучаснiй практичнiй психологiї цей метод у чистому фройдiвському варiантi не використовується, застосовуються лише окремi його принципи та методики на рiзних стадiях розв’язання психiчних проблем. Психоаналiз дає змогу пiдняти з душевного дна певну невирiшену проблему, забутий травматичний досвiд, неусвiдомлений колись бiль i донести цi психiчнi змiсти до свiдомостi суб’єкта. Проте не кожна свiдомiсть готова цi проблеми прийняти й гармонiйно iнтегрувати такий досвiд в актуальну картину свiту. У момент осягнення психiчної травми людина потребує позитивної пiдтримки, iнколи драматичного програвання давно минулої ситуацiї, iнколи вербального метафорично-мистецького її вираження чи вирiшення, програмування на майбутнiй успiх i звiльнення. Класичний психоаналiз такої позитивної терапiї не здiйснював. Вiн залишав особистiсть на етапi усвiдомлення проблеми, а кiнцевою його метою була реакцiя, тобто яскраве емоцiйне пережиття задавненого болю.

Життєвий стиль психiчно травмованої чи невротичної особистостi проявляється у метафорах, що закодовують її глибиннi проблеми. Так, фiзiологiчною реакцiєю на неприємну людину чи розмову може бути блювота чи вiдчуття задухи, невмотивований смiх. Систематичне витiснення тiньових аспектiв власної особистостi при жорсткому типi персони (прагненнi iдеально вiдповiдати соцiальнiй масцi) може призводити до нападiв безпричинного страху та iн. Навiть психiчно здоровим людям у стресових ситуацiях та у вiдповiдальнi моменти сняться сни, у яких символiчно втiлена їхня тривога, страхи, сумнiви.

У сучаснiй практичнiй психологiї широкого застосування набула метафора – i як терапевтичний прийом, котрий допомагає дiагностувати проблему, i як метод психокорекцiї. Активно розробляються рiзнi методики мистецької терапiї, помiж яких складання iндивiдуальних життєвих iсторiй, казок i т.iн. Мистецькi твори, що є плодами духовного життя людини, вiддзеркалюють психiчне життя суб’єкта, який їх створив. Вiдповiдно твiр мистецтва стає пiдставою для дiагностики психiчних розладiв, установок та акцентуацiй мистецької особистостi. У лiтературознавствi психоаналiз – один iз методiв дослiдження художнiх текстiв, у яких вiдображається особистiсть творця, його духовнi глибини i мiлини.

Особливий iнтерес для психоаналiзу становить творчiсть авторiв, що актуалiзують у текстi найархаїчнiшi архетипно-образнi пласти колективного та iндивiдуального несвiдомого. До таких авторiв, поза сумнiвом, належить i Т.Шевченко, якого вже було означено в лiтературознавствi як «пророка», «волхва», «шамана», «мiфотворця» тощо. У 1916 р. ви- йшла перша наукова праця львiвського лiтературознавця С.Балея «З психольо iї творчости Шевченка», присвячена психоаналiтичнiй iнтерпретацiї життєвого i творчого шляху поета. Послуговуючись фройдiвським принципом урахування раннiх дитячих рокiв у процесi формування особистостi, С.Балей докладно розглянув дитинство Т.Шевченка, наголосивши на травматичному чиннику – передчаснiй утратi матерi. Саме ця подiя призвела до формування «комплексу сирiтства» (цей термiн запропонував сам дослiдник). Водночас лiтературознавець, як i З.Фройд, визнав важливу роль снiв, тлумачення яких, на його погляд, можуть допомогти розгадати таємницi психологiї поета. Дитячi сни, на думку науковця, дивовижнi, адже їх «вичаровує душа дитини». «Вичаровування», за С.Балеєм, – це своєрiдне поєднання сновидiння i мрiї. За всiєї наївностi дитячих мрiй вони мiстять елемент реальностi: у майбутньому мрiя може втiлитися в життя. С.Балей наголошує ендимiонськi мотиви у творчостi Т.Шевченка, залучаючи до аналiзу давньогрецький мiф про Ендимiона, на якого богиня Селена насилала сни, щоб мати змогу, зiйшовши з неба, без перешкод пестити його. Дослiдник проводить аналогiю мiж «ендимiонським любовним вiдношенням» у творчостi К.Гамсуна (роман «Голод») i в Т.Шевченка. Для такого типу любовних стосункiв характернi iнфантилiзм, пасивнiсть, мрiйливiсть, фемiннiсть: «Коли правдивим є вислiв фiлософа, що генiї є цiле життя великими дiтьми, то правдивiсть його полягає в тому, що в рiзних генiїв, хоча вони за розвитком психiчних здiбностей переростають пересiчного чоловiка, слiди “iнфантилiзму” виявляються виразнiше, нiж у пересiчного чоловiка». Вiрш «N.N. – Менi тринадцятий минало» i поему «Гайдамаки» С.Балей аналiзує, використовуючи так званий ендимiонський мотив: наче крiзь сон постають перед дорослим поетом переживання дитинства, аналогiчно любовний сон поєднує вбогого сироту Ярему з титарiвною Оксаною.

У 1926 р. у журналi «Современная психоневрология» було надруковано статтю А.Халецького «Психоаналiз особистостi i творчостi Шевченка». Дослiдник згадав також працю С.Балея, прагнучи знайти «деяке додаткове i важливе освiтлення» певних фактiв бiографiї поета. А.Халецький зауважив, що формування творчої особистостi Т.Шевченка розпочалося з опа- нування живопису. Саме цим, на думку дослiдника, зумовленi конкретнiсть i реалiзм його мислення. Разом з тим дослiдник докладно проаналiзував родиннi взаємини поета, звернувши особливу увагу на ранню смерть його матерi, якiй виповнилося лише 32. Приблизно тодi ж вийшла замiж й улюблена сестра Тараса Катерина, а батько привiв у дiм мачуху, яка до того ж мала власних дiтей. Ця ситуацiя принципово змiнює психiку хлопця, який досi був оточений увагою й любов’ю. Тепер вiн зовсiм самотнiй, а любов до матерi й сестри могла виявлятися лише у спогадах i мрiях. Дослiдник переконаний, що в життi Т.Шевченка особливу роль вiдiграла любов. Проте поет мав своєрiдне уявлення про неї. Вона була для нього i порятунком, i мрiєю, i засобом «вiдтворення материнської ласки»: «Почуття любовi були напоготовi, ним палало серце Шевченка, i


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2019

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.