Оксюморон - це фігура мови, у якій збігаються два зовні протилежні та суперечливі елементи. Слово оксюморон походить від давньогрецького oxumoron, поєднання слів «гострий, дотепний» або «нерозумний, дурний». Часто оксюморон - це пара слів, наприклад, прикметник-іменник: нова класика.
Оксюморон і парадокс мають ряд спільних ознак. Оксюморон може лежати в основі парадоксу. Різниця полягає в тому, що парадокс часто використовується в літературі, щоб дати несподівані висновки, висловити певну ідею. У той час як оксюморон не обов'язково повинен висловити ідейне переконання чи наштовхнути на висновок. Парадокси, як правило, висловлюють суперечливі концепції, натякаючи на більш глибоку істину. Оксюморон не натякає на істину, а описує прямо предмет, особу чи ситуацію.
В основі відомої китайської концепції інь-ян також лежить принцип оксюморону. Знаменитий чорно-білий круглий символ, що виражає інь-ян, показує краплю білого кольору в чорній стороні та, навпаки, трохи чорного з білого боку. Це означає, що навіть протилежності містять трохи один одного. Наприклад, італійське слово pianoforte також є оксюмороном, forte — голосно, piano — тихо.
Автори використовували оксюмору протягом всієї історії літератури з багатьох причин. Іноді оксюморон може звернути увагу на подвійну природу об'єкта або поняття. Щось, наприклад, може одночасно бути як солодким, так і сумним (Шекспір писав, що "розлучення - це таке солодке горе"). Це змушує читача глибше замислитися над багатозначністю образу. Оксюмора може просто представити концепцію в новому світлі, щоб підкреслити авторську особистість. Автор Оскар Уайльд використовував оксюмору для комедійного ефекту, і багато з цих тверджень стали афористичними висловами: "Я можу чинити опір будь-чому, крім спокуси".
