У боротьбі за "моє" і "твоє" змінюються характери людей, зникають їхні найкращі якості. Лагідний, веселий і дотепний Лаврін, тиха, щира і поетична Мелашка перетворюються на егоїстичних жорстоких власників. У Лавріна проявляється неповага до батьків, до сусідів, черствіє його душа. Для Мелашки спочатку сварки у сім'ї здавались великою трагедією, та поступово і вона втягується в родинні чвари, разом з усіма б'є горшки, воює за півня, кабанця, грушу.
Але нестерпні сварки і тяжке життя не вбили у селян добрих людських почуттів любові. І Карпо, і Лаврін самі вибирають собі дружин, а батьки не стоять на заваді їхньому одруженню. Кайдашиха дуже любить своїх синів і внуків.
Майстерно відтворені в повісті звичаї і обряди українського села. Селяни поважають неділю й празники і не роблять ніякої роботи. У неділю дівчата і парубки збираються на гулянку під корчмою. Омелько Кайдаш постить дванадцять п'ятниць в рік, "щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопа. За українським звичаєм "все батьківське добро припадало меншому синові", тому Лаврін, знаючи де, перестав слухатись батька, хотів самостійно керувати господарством. У пилипівку молодиці на селі вставали вдосвіта прясти. І таких прикладів можна навести багато.
З великою майстерністю змальовує автор обряди заручин, весілля, похорону.
Письменник жив болями й радощами свого народу, він вважав селян працьовитими, добрими, душевними людьми, яких пригнуло до землі, понівечило життя, і хотів показати це детальним відтворення їх побуту, звичаїв і традицій.
