Емоційно-експресивна лексика використовується в художньому та публіцистичному стилях, в усіх підстилях. Емоційно-експресивні слова, крім понятійного, мають ще й емоційне значення, вказують на позитивну оцінку й тому мають експресію (тобто сильне вираження змісту чи емоцій). Емоційно-експресивна лексика служить для вираження почуттів, емоцій, позитивних чи негативних оцінок, вона здатна викликати уявлення й асоціації. До таких слів належать: любов, щастя, ласка, втіха, радість, мудрість, добро, благочестя, милосердя, щирість, чесність, кохання, сум, горе, жаль, туга, дурень, недотепа, роззява, ледащо та ін. Частина загальновживаних слів, набуваючи емоційно-експресивних суфіксів, може переходити в розряд емоційно-експресивної лексики: матінко, доленько, серденько, донечко, хлопчисько, козаченько, дівчинонька, місяченько, кониченько, бабище, гарнесенький, легесенький, самісінький тощо.
Серед емоційно-експресивної виділяється поетична лексика. Це вживані переважно в поетичному мовленні слова, які надають милозвучності, урочистості, піднесеності, образності. Вони здатні викликати в читача естетичну насолоду. Частина таких слів прийшла в українську літературну мову з фольклору: гай зелененький, коник вороненький, козак молоденький, козаче-соколе, дівчина- калина, білеє личко, карії очі, голубонька, серденько, чистее поле, синєє море, місяць яснесенький, темная нічка. Значну кількість поетичних слів українська мова успадкувала зі старослов'янської: стяг, правиця, чоло, вуста. рамена, перли,- благословляти, возлюбити, соратник, приязнь та ін. Таку лексику прийнято називати книжною. До поетичної лексики української мови надходить поповнення і з художнього мовлення: чари, розкіш, мрія, надія, щирий, неозорий, леліяти, дитинно та ін.
Побутова лексика охоплює слова, що називають побут різних соціальних груп. Вона найближче стоїть до загальновживаної, але відрізняється специфічним побутовізмом. Це назви одягу, речей, їжі, хатнього начиння, розваг, звичаїв певної соціальної групи людей чи певної території.
Лексика найтісніше пов'язана з життям народу. Вона постійно реагув на зміни в соціально-виробничому й культурному житті нації виникненням нових слів і зникненням старих. Це зумовлює наявність у мові постійно двох шарів лексики: активного і пасивного.
В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності ЧИ новизни. Пасивний запас української лексики становлять: а) слова, які вже застаріли і вийшли або виходять З ужитку; б) нові слова, що ще не закріпилися й не стали 6 мові загальновідомими та загальновживаними. Отже, в пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.
Історизми — це назви предметів старої культури, побуту: смерд, кріпак, війт, князь, поміщик, осавул, земство, повіт, волость, губернатор, свита, жупан, очіпок, сап'янці, лакей. У процесі історичного розвитку зникають окремі предмети, поняття, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова.
Архаїзми — це застарілі слова, що виходять з ужитку. Але реалії, названі ними, залишаються й мають уже інші, сучасні назви: ректи — говорити; чоло — лобі врата — ворота; град — город; вої — воїни; десниця — права рука; вия — шия.
Н е о л о г зм и — де нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що відбивають сучасність (новочасність). Якщо вони втрачають це значення нойочасності, свіжості утворення, то стають загальновживаними. Неологізми — дуже рухлива група лексики. Ті слова, що рік — два тому були неологізмами, сьогодні стають загальновживаними: перебудова, гласність, Народна Рада.
