Низка слів, котрі в підручниках ще називаються неологізмами, у живому мовленні вже перейшли з цієї групи до історизмів: обком, райком.
Індивідуально-авторські неологізми творяться окремими письменниками й рідко переходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовго зберігають забарвлення авторської образної індивідуальності.
Мова існує у двох формах: звуковій (усній) і писемній. Крім загальновживаної лексики, яка вживається і в усному, і в писемному мовленні, в лексичному складі можна виділити слова книжного та уснорозмовного забарвлення.
Книжне забарвлення мають терміни, слова з абстрактним значенням, більшість запозичених офіційно-ділових слів, тобто та лексика, що появилась (запозичилась чи витворилась) писемним шляхом і використовується переважно в писемному мовленні; реалізм, демократизм, книга, експеримент, абітурієнт, форум, благородство, ювілей, філософія, градація, контекст, властивість, характеристика, патріотизм, антитеза та ін.
Уснорозмовна лексика має конкретніше значення, вона загальновживана й усім зрозуміла. Переважно це слова, успадковані українською мовою усним шляхом із попередніх етапів життя та розвитку нашої мови або з сусідніх мов. Уснорозмовна лексика охоплює широке коло назв найнеобхідніших понять, предметів, речей, загальнозрозумілих явищ, процесів, змін, якостей і властивостей: день, ніч, сонце, місяць, рік, вода, земля, небо, віз, дощ, людина, палець, дім, корова, спати, їсти, робити, ходити, гарно, погано, веселий, сумний тощо. Уснорозмовна лексика експресивніша, емоційно більш забарвлена. Вона має багату синонімію, включаючи й діалектні (вузькотериторіальні) та просторічні (позалітературні) слова, згрубілі, знижені, лайливі: ходити, шкандибати, швендяти, шкутильгати, пхатися; спати, дрімати, куняти; обличчя, вид, лице, пика; гарний, ловкий, файний; кукурудза, пшінка, качани; огірки, гурки, вгірки; ледар, ледащо, лайдак, нероба; красуня, пава; робити, ішачити тощо.
Усиорозмовна лексика має багату фразеологію, котра, власне, твориться з уснорозмовної лексики й поповнює синонімічні ряди: гуляти, нічого не робити, байдики бити, байдикувати; обманювати, брехати, замилювати очі; говорити, балакати, ляси точити; втекти, зникнути, накивати п'ятами; одинока, як горох при дорозі та ін.
Як приклад, можна навести зразки художнього використання уснорозмовної лексики в творчості І. С. Нечуя-Левицького:
Ми з Левадихою шусть у коноплі та й присіли. А Палажка присурганилась до криниці, глянула на цямрини, заглянула в криницю та й бубонить сама до себе: «Де ж це ділося моє відро?» Вона туди круть, сюди верть, блиснула маленькими чорними очима по коноплях, по бур'янах. А очки так і блищать од злості, наче в гадюки, неначе з їх іскри сиплються. А далі вгляділа відро та й полізла в кропиву. Кропива жалить її в литки, в руки, а вона чухав литки та лає кропиву.
Раз тягнеться мій Омелько шляхом попід городами, а дячиха ходить по своєму городі та й зачепила його: сперлась на тин та й вишкірила до його свої білі циганські зубища. Я беру воду з криниці та все дочиста бачу з-за куща калини. Дивлюсь: мій капосний Омелько задивився на неї та й собі показує їй зуби, ще й почав любенько балакати з нею. Вже й не знаю, де в його та мова взялася? Як до мене говорить, то тягне ті слова з рота, неначе з-під землі викопує, а до дячихи десь слова взялися.
