У давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві, -єві або -у, -ю.
1. Закінчення -ові (у твердій групі), -еві (у мішаній групі та в м’якій після приголосного), -єві (у м’якій групі після голосного та апострофа) мають іменники чол. роду (за винятком зазначених у п. 2б): будинкові, відмінкові, директорові, дубові, майстрові, нахилові, Петрові, піонерові, робітникові, розумові, велетневі, журавлеві, каменеві, секретареві, товаришеві, шахтареві, добродієві, краєві, носієві, Сергієві, солов’єві. Ці ж іменники приймають і закінчення -у (-ю): будинку, відмінку, директору й т. д.
Паралельні закінчення -ові та -у мають також іменники середн. роду із суфіксом -к-, що означають малі істоти: дитяткові — дитятку, немовляткові — немовлятку, поросяткові — поросятку, теляткові — телятку, ягняткові — ягнятку.
Примітка. Коли в тексті зустрічається поряд кілька іменників чол. роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення одноманітних відмінкових закінчень слід спочатку вживати закінчення -ові, -еві (-єві), а потім — -у (-ю): Симоненкові Василю Андрійовичу, Леонідові Миколайовичу Іваненку, добродієві бригадиру.
2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають:
а) Іменники середн. роду: місту, селу, святу; прізвищу, знанню, знаряддю, обличчю, піддашшю, роздоріжжю; серцю, сонцю. У деяких словах можливі також закінчення -ові, -еві: лихові, містові, серцеві.
б) Іменники чол. роду на -ів (-їв), -ов, -ев, -ин, -ін (-їн): Київ — Києву, Колгуєв — Колгуєву, Лебедин — Лебедину, Лермонтов – Лермонтову, Львів — Львову, острів — острову, Пушкін — Пушкіну, рів — рову, Харків — Харкову.
У місцевому відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві (-єві), -у (-ю), -і (-ї).
1. Закінчення -ові в твердій групі, -еві (після голосного та апострофа — -єві) у м’якій та мішаній групах мають:
а) Іменники чол. роду, що означають істоти: при батькові, на братові, при вчителеві, на коневі, на носієві, на робітникові, на товаришеві.
б) Іменники середн. роду твердої групи із суфіксом -к- (назви істот): на дитяткові, на теляткові, на хлоп’яткові.
Примітка. Іменники чол. роду, що означають осіб, а також зазначені іменники середн. роду мають у місцевому відмінку однини поряд із закінченнями -ові, -еві (-єві) й закінчення -у (-ю): при батьку, на робітнику, на дитятку, на телятку. Іменники чол. роду, що означають істот (не осіб), мають у місцевому відмінку однини поряд із закінченнями -ові, -еві (-єві) й закінчення -і (-ї): на коні, на ослі, на тигрі.
2. Закінчення -у (після голосного -ю) мають:
а) Іменники чол. та середн. роду твердої групи із суфіксами -к-, -ак-, -ик-, -ок-, -к(о), що означають неістоти: у будинку, у війську, у гуртку, на держаку, на дощику, у ліжку, на літаку, у місячнику, у мішку, у підрахунку. Вживаються також і паралельні форми з -ові: у будинкові, на держакові, на літакові, на ліжкові тощо.
б) Іменники чол. роду односкладових основ із закінченням -у (-ю) в родовому відмінку, якщо наголос у місцевому відмінку переходить з основи на закінчення: у бою, на льоду, на снігу, у соку, у степу, на шляху.
3. Закінчення -і (після голосного та апострофа -ї) мають:
а) Іменники чол. роду (переважно безсуфіксні), що означають неістоти: в акті, на березі, на ґрунті, у декреті, у дзьобі, у краї, у листі, на місяці, на поверсі, на порозі, на стовпі, на ремонті, у темпі, у центрі, у штабі.
Примітка. Деякі іменники цього типу можуть мати паралельні закінчення -і (-ї) та -у (-ю), що залежить від місця наголосу в слові: у гаї — у гаю, у краї — у краю, на торзі — на торгу.
б) Іменники середн. роду твердої групи (без суфікса -к-), а також мішаної та м’якої груп: у місті, на селі, на письмі, у слові; на піддашші, на плечі, у прізвищі, на роздоріжжі, у становищі; на обличчі, у житті, на пригір’ї, на подвір’ї, на полі.
Примітка. Із прийменником по можуть уживатися паралельні закінчення -у (-ю) та -і (-ї): по Дніпру — по Дніпрі, по місту — по місті, по селу — по селі; для позначення часу вживається тільки закінчення -і: по обіді, по закінченні.
3. Особливості вживання та творення кличного відмінка іменників
Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати. Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване
У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення:
· -о (тверда група): дружино, перемого, сестро;
· -е (м’яка та мішана групи): воле, земле, Катре;
· -є (іменники м’якої групи після голосного та апострофа): Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є, а також Іллє;
· -ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю, татусю.
Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.
· На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок,-ко), власні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвіґу, читачу, товаришу; також ді́ду, та́ту, си́ну й под.
· Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, Ігорю, розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю. Утворення типу Андріє, Юріє, Ігоре, наголошує відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові.
· На -е:
o закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне),
o частина іменників м’якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець),
o іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).
Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення
· -е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.
Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення
· -я (після шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.