Якщо звертання складається:
· з імені та по батькові - обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.
· з іменника та імені - обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.
· з іменника та прізвища - прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.
· прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.
· Коте!
· Києве!
· Василю!
У більшості іменників латинської мови кличний відмінок (Casus Vocatīvus) збігається з називним (Casus Nominatīvis). Винятком є іменники другої відміни в однині, які закінчуються на -us в називному відмінку — у кличному вони мають закінчення -e (або нульове, якщо їх основа закінчується на i): barbarus (варвар) — barbare (варваре), filius (син) — fili (сину).
Часто разом зі словом у кличному відмінку використовується слово o: Доню! — O mi filia!
Історичний вокатив російська мова втратила. Побачити його зараз можна тільки в архаїзмах, наприклад: Бо́же (вокатив від Бог), Го́споди (від Господь), влады́ко (від влады́ка), вра́чу, ста́рче, о́тче, бра́те, сы́не, дру́же, кня́же.
У сучасній розмовній російській мові імена власні і група імен прозивних (наприклад: мама, папа), часто приймають спеціальну «скорочену» форму, яку деякі лінгвісти розглядають як кличний відмінок, що розвивається. Ця форма застосовується тільки до імен і іменників, які закінчуються на «а» або «я», яке відкидається в кличній формі: «Лен/Лёнь, где ты?» (еквівалентно «Лена/Лёня, где ты?»).
4. Правила вживання великої літери
З великої літери пишеться:
а) Перше слово, яким починається текст.
б) Перше слово в реченні:
1) після крапки;
2) після крапок, знака оклику й знака питання, коли ними закінчується попереднє речення.
в) Перше слово кожного рядка у віршах незалежно від наявності розділового знака в кінці попереднього рядка (хоч і не обов’язково).
Примітка 1. Після крапок, які не закінчують речення, а стоять у середині його для позначення переривчастості мови та інтонаційних відтінків, перше слово пишеться з малої літери:
— Дивіться... он там... встає... він ще живий... Семен... Семен... (Коцюбинський).
Тихо в хаті стало;
Тільки наймичка шептала:
«Мати... мати... мати...» (Шевченко).
Примітка 2. Коли знак оклику чи знак питання, а також крапки стоять у кінці прямої мови, то дальше речення (слова автора) пишеться з малої літери:
— Так тому й буть! — усі гукнули (Глібов).
— Що з тобою? — допитувалась Маланка (Коцюбинський).
Я не Ганна, не наймичка,
Я... — та й оніміла (Шевченко).
Примітка 3. Після знака питання (іноді знака оклику — див. § 35, п. б), що стоїть у середині речення для надання питальної (окличної) інтонації словам, пишеться мала літера:
Що його турбувало? погода? далека дорога?
Сонце! сонце! — на гори й долини, —
Сонце! сонце! — на води й поля.
Хай живе в вільній праці людини
України земля! (Тичини).