М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях. «Я — чекіст, але я і людина»,— підкреслює головний герой. Отже, хочеться вірити, що цією людиною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. Але між двома началами терзається душа «м'ятежного сина: Андрюша і мати, Тагабат — людина, з холодним розумом і з каменем замість серця». Герой не бачить виходу. Саме в такі хвилини він, комунар, викликає співчуття.
Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. «Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї
ері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав жроню». І це в ім'я революції, в ім'я дороги до загірних озер невідомої красної комуни...».
Отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчи- міг здійснити тільки справжній революціонер, який у критичну хвилину лови не загубив». Але ми все більше починаємо розуміти, що фанатична ^аність ідеї несе тільки зло, убиває почуття справедливості, почуття розу- ня добра й правди, руйнує людську особистість, людське «я». «Там, в далекій безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни». Цими [ними словами закінчується трагічна новела — драма роздвоєності люд- ої особистості, примушуючи замислитися над високістю матері, яку вби- блудний син. А Україна, котра породила революціонера, якого морально вечила абстрактна ідея, прощає йому цей смертний гріх. Новела Миколи Хвильового «Я (Романтика)» стала своєрідним викриттям рстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, іти добро в ім'я фанатизму, приводить до переродження в дегенерата. Разом зі своїми героями письменник шукав вихід із лабіринтів історії, дилявся й пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витри- з дуалізму сучасної йому доби. Пролунав постріл... Проблематика твору
Суперечність, полярність одвічного ідеалу любові, гуманізму, добра, традиційних етичних цінностей, вироблених християнською цивілізацією — з одного боку, і служінням ідеї абстрактного гуманізму, фанатизму, фальшивої романтики — з другого.
Неминучість утрати людської сутності через зраду принципів людяності. Хто вбиває іншого — вбиває себе. . Проблематика носить надчасовий, філософський характер.
