Іван Карпенко-Карий "Мартин Боруля" - Page 6

під коморою тілько сидів, то інша жеч... 
Гервасій. А твій стеріг тієї самої, комори, де. мій сидів?.       
Матвій. Ха-ха-ха! Та буде, панове, а то ще полаєтесь:! Цо там по титулі - коли нема ніц в шкатулі!.. Краще,пане Мартине, віддайте Марисю за Миколу та зап'ємо могорич!
Мартин. Ні, пане Дульський... У мене, слава богу, є і в шкатулі... Я на другій линії... 
Гервасій. Він дворянин!                     
Мартин. Щоб ти знав!
Гервасій. Горе з такими дворянами! А по-моєму, хто вчену голову; має, то дворянин, а вже як неграмотні дворяне, то...
Мартин. Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умієш тілько молитви читать, та й то по батьківському молитвенику, а по чужому не втнеш!.. А я й скоропись розбираю.                                         Гервасій. По батьківському молитвенику тепліше молиться.  
Матвій. Ну, годі, панове, бо я бачу, що посваритесь! Що там до титулу, якщо немає нічого в гаманці!.. 
Гервасій. І справді! Як наше не в лад, то ми з своїм назад!.. Прощайте, пане уродзоний! Тілько глядіть, щоб не чухалися, як дворянство крізь щаблі випаде. (Іде.)
Мартин. Не журись, у нас вози лубками вшиті!
Матвій. От і не вгадав: думав могорич пить, а піднесли дулю, - і ніс, здається, не свербів.
Мартин. Чого ж, милості просю: сідайте, я зараз почастую, то одна жеч, а це друга.
Гервасій. Де вже нам з дворянами за одним столом сидіть. (Пішов.)
Матвій. Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.
Мартин. Оставайся, закусимо.
Матвій. Нехай другим разом, а тепер не приходиться:
умісті прийшли, умісті й вийдем... Іще раз скажу: жаль, що ви не віддаєте Марисю за мого хрещеника, славний парубіяка...
Мартин. Я й сам знаю... так не рівня по званію.
Матвій. До зобачення! (На відході.) Може, ще роздумаєте і на тройцю  потанцюємо! (Пішов.)
ЯВА II
Мартин, а потім Палажка.
Мартин (один). Може, й на тройцю потанцюємо, тілько не на Миколинім весіллі. Бач, хлоп, підніжок пана Кра-совського! Туди ж, у рідню лізе, - умийся попереду!.. Якби не в моїй хаті, єй, наплював би Гервасієві у самісіньку пику за його хлопські речі... І він зо мною рівняється!.. Далеко!.. От як приїде сьогодня з города наш жених - губернський секретар-регістратор, - тоді милості просю подивиться, за кого Боруля віддає свою дочку!.. Ха!
Входе Палажка.
Палажка. Чого це Гервасій і Матвій заходили?
Мартин. Гервасій свата нашу Марисю за свого Миколу.
Палажка. От і слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий і хазяйський син.
Мартин. І хлоп.
Палажка. Такий, як і ми.
Мартин. Дурна!
Палажка. Сам ти дурний! Чого лаєшся? Що ж ти маєш против Миколи?
Мартин. Сліпа!
Палажка. Тьфу! То тобі, мабуть, повилазило. Мартин. Глуха!
Палажка. Отже, єй-богу, так і вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!
Мартин (набік). Чого доброго, вчепиться! Це буде не по-дворянськи. (До Палажки.) Не сердься, Палазю, а скажи мені - тії бачила ту бумагу, що Степан привіз? 
Палажка. Бачила.
Мартин. І чула, що він читав у бумазі? 
Палажка. Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки; кажи товком: чи віддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене.
Мартин. Діло шість місяців в герольдії, не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві, а я дочку віддам за мужика!.. Що ж то я з глузду з'їхав, чи як?
Палажка. Здається мені, що з'їхав: не велиш ні мені, ні дочці робить, сам не робиш, понаймав наймитів, наймичок, хазяйство псується...
Мартин. Палазю! Дворянин - одно, хлоп - друге!.. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана - одно, а кисле молоко - друге! О! Розумієш?
Палажка. Одно розумію, що ти стерявся розумом. 
Мартин. О господи, о господи! Нащо ти мене довів до того, що я одружився з простою мужичкою! Нічого не тя-ме - як до пенька балакаєш. І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було; так і нема!
Палажка. Божевільний! Єй-богу, божевільний! Ти б дроку напився.
Мартин. Що ти з нею будеш балакать?.. Хіба тобі краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, ніж за губернським секретарем-регістратором? Краще? Кажи!
Палажка. А де ж він у біса, той... ростератор? 
Мартин. Регістратор. Палажка. Та не вимовлю.
Мартин. Ото-то ж боже! Приїде, душко, приїде! Про нього же й казав Степанові на од'їзді - чула?
Палажка. То чом же ти мені не сказав? А то: і сліпа, і глуха - тілько роздратував мене... Ну, а Марися?.. Ти ж її питав, - може, вона не схоче?
Мартин. І питать не буду, нащо питать? Вона не дурна, в ній батькова кров, розбере, не бійсь, де пан, а де мужик!
Палажка. Дай боже! Хіба я їй ворог?
Мартин. I я не ворог своїм дітям, хочу обох дітей


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2020

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.