Іван Карпенко-Карий "Мартин Боруля" - Page 15

а скоро будем обідать? 
Мартин. От зараз прийде панич наш, він пішов трохи прогуляться... 
Протасій (Цульському). От ї добре, поки обідать, я тобі скінчу про церкву, - вчора недоговорив, хтось перебив. 
Дульський (набік.). Нікуди від нього не сховаєшся, заговорить на смерть. 
Входе Рачинський з жінкою і ще гості. Цілуються. Протасій застукав Дульського і розказує йому, а той тілько головою хитає. Мартин почина нудиться: то в двері вигляда, то на столі поправля, то жінку манить до себе пальцем, шепчеться з нею, розводить руками, зве Марисю. Під кінець монологу він зовсім стурбований. 
Протасій. Так ото, знаєш, поїхали ми у Кременчук  з Сидором Карповичем Жироїдовим, може, чув?.. Він літ п'ятнадцять, а може, й двадцять буде, як умер в Яструбинцях ... царство йому тебесне... Балка упала на голову і вбила його... славний чоловік - яз 'ним спізнався ще у Плискові, імінії графа Лопушанського, Лопушанський охотник був на всю округу... Я в нього достав собі хорта, та така була собака, що зайцьові й писнуть не дасть... Поїхав у Плисків до свого давнього знакомого Івана Жука, а ста рий Жук і каже: шкода, млин стоїть, поправляють. Нічого робить, стали ми годувать воли, а тут прийшов Сидор Карпович - він підрядився в Розлогах, у Херсонщині, строїть церкву і ото попросив мене поїхать з ним у Кременчук лісу куповать. Діло було напровесні. Не доїжджаючи Кременчука, є город Крилов, а там живе давній мій приятель, ще й кум - Супостатов. Лісом торгує. Ми з ним у вен-герську кампанію 16 познакомились, я хрестив з його жінкою дочку у Митрофанова, - може, знаєш? Єлена Вікентьєвна... 
Входе Омелько. 
Омелько. Оказія, пане... 
Мартин. А що? Де панич? 
Омелько. Подався у город. 
Мартин. Як? 
Омелько. Наняв Шулима, і той його повіз на своїй коняці у город. 
Мартин. Брешеш, іроде!! 
Омелько. Побий мене бог! Я сам бачив, як виїхав з двору, ще й сказав мені: кланяйся своєму панові, скажи, щоб не ждали мене більш ніколи... Я, каже, пошуткував!.. Жид ударив кобилу батогом, повозка заторохтіла, і я більш нічого не чув. 
Мартин. О господи! Що ж це? Насмішка? Не може статься, тобі так здалося! 
Омелько. Та нехай мені повилазять! Коли не вірите, то спитайте Голду. 
Мартин хватається за голову і сіда, гості сполошилися, шепчуться. 
Дульський. Ходім, панове, бачите - чоловік у такій оказії, чого нам тут стирчать. 
Виходять. 
Перший гість (на відході). От тобі й заручини... 
Другий гість. От тобі й чиновний жених... Ха-ха! 
Протасій. То я тобі другим разом розкажу. Прощайте! 
Всі виходять. 
Мартин (вскакує). Осудовисько! На весь світ осудовисько!! Палажко! Що мені робить? Що нам робить?.. 
Палажка (обніма Марисю). Бідна моя дитина! Ославив, покинув!.. (Плаче.) Хто тебе візьме тепер?.. 
Мартин. Цить!! Я йому так не подарую!. О мізерний, о паскудний! Кипить моя кров!.. Кипить!! Мені страм, дочці страм!.. Перед усіма дворянами страм... Ні! Я ж і тобі, я ж і тебе... (Біжить до дверей і гука.) Омелько! 
Омелько. Я тут, ось. 
Мартин. Сідлай мені Рака, а сам сідай на Блоху. 
Омелько вийшов. 
Палажко! Достань гарапник, давай шапку! 
Палажка. Опам'ятайся, що ти робиш?.. 
Мартин (тупа ногами). Не питай!! Роби, що велю! 
Палажка пішла. 
Я ж на твоїй спині всю свою обіду випишу!.. Я ж тобі... 
Марися. Папінька... 
Мартин. Мовчи! Геть пішла! 
Марися вийшла. 
Не будеш ти славить, а будеш ти струпи гоїть! 
Палажко! Давай шапку, давай гарапник!.. О, злість мене задавить... Омелько! Мерщій! 
Входять Омелько з середніх дверей, Палажка - з бокових. Палажка подає шапку і гарапник. 
Омелько. Готово! 
Мартин (надіва шапку, бере гарапник). Бери і ти батога, за мною! Я ж з тебе зроблю писанку!.. Я ж тобі покажу, як шуткувать з дворянином! 
Мартин і Омелько виходять. Палажка обнімає Марисю, плачуть. Завіса. 
ДІЯ П'ЯТА 
Декорація та ж. 
ЯВА І 
Входять Степан і Омелько. Степан одягнений по-дорожньому. Омелько несе за ним скриньку. 
Степан. Ну, слава богу, - дома. (Роздягається.) 
Омелько. Де його поставить? 
Степан. Став тут і доказуй мерщій, як далі було. Далеко ж ви його догнали? 
Омелько. От зараз на повороті, біля розкопаної могили. 
Степан. Ну? 
Омелько. Стали наближаться, а панич той, певно, пізнав нас, почав штовхать жида у спину; а жид оглянувся і зараз затріпав обома руками, зашарпав кобилку віжками і ну її цвьохать батогом; а кобилка вскач пустилась, а ми ще гірше припустили. Коні наші потомились, бо ми з копита вскач погнались. Блоха вже стала спотикаться, а Рак аж стогне під паном! Вони не втечуть, а ми не доженем... А біля могили дорога переорана, повозка застрибала по борознах, потім задок схиливсь на лівий бік, потім одско-чило колесо, вісь одбилась, кобилка стала, жид схопився і що є духу попер у бур'яни.... Отут ми їх догнали... і я напарив жида, а панича пан частували.... Спасибі,


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2022

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.