Фонетика. Вправи 1

 

1. Прочитайте текст. Зверніть увагу, у яких позиціях приголосні звуки вимовляються м'яко, а в яких твердо; як передається м'якість і твердість приголосних на письмі.

Погожого осіннього надвечір'я тато вніс до хати смоля­нистого окоренка і, прилаштувавши його біля лежанки, почав відскіпувати тоненькі лучинки. Жовтаві, неначе промащені в олії, вони лунко розліталися навсібіч. Оселя нараз задухмянилася терпкою живицею. Доки батько доскіпував кльоца, я тим часом збирав лучини і складав їх у підкоминок. Коли ж закінчили роботу, поцікавився; «А для чого нам стільки скіпок?»

Неньо стомлено всівся на дерев'яний стільчик І МОВИВ! «Живий думає про живе. Ось матері треба вечерю зготувати. Спробуй без лучини розпалити вогонь у лежанці — скіль­ки-то мороки! А тут взяв пару скіпок, підклав їх під по­лінця, і враз вогнем спалахнуть дровцята. Колись, до речі, як я ще парубкував, ними навіть у хатах світили. Пристрій той звався посвітом».

Слово, мовлене ним, було для мене і незрозумілим, і загад­ковим. «То, може, розкажете, що ж воно таке — посвіт?»

Тато прочинив дверцята в лежанці, прилаштував між дровець кілька соснових скіпчин і, чиркнувши сірником, підпалив їх. «Кажеш, розповісти про посвіт? — запитав статечно .— Так ось послухай. Здавна на Україні по селах відбувалися вечорниці, досвітки, по-нашому, посвітки. Восени та взимку, коли коротшали дні й негодило, молодь збиралась в одній із хат. В оселі під стелею висів посвіт. Довкола всідалися дівчата. Хто пряв, хто вишивав. Не­вдовзі сходилися й хлопці, і світлиця наповнювалася піснями, іграми, танцями. Такі забави називалися, як я вже казав, вечорницями або досвітками, а вогонь, біля якого гуртувалася молодь,— посвітом. Від того й пішла назва таких зібрань — посвітки». Я уважно слухав татову оповідку, і в уяві поставала поетична картина. Над селом спустилися сутінки, і в хатах то там, то там спалахують вікна тьмяним освітом. Припоравши домашнє господарство, до однієї з осель сходяться дівчата — хто з кужелем, хто з пряжею чи лляною полотниною, щоб вимережити давні поліські узори. Дівочі гуртки скликали до себе й парубків. До пізньої ночі не стихали веселі юначі розваги, де і пісня, і жарт, і танок, і дотеп. Може, подумав собі, наші батьки й дідусі тому й зііали стільки пісень, бо було їм де вчити­ся... (В. Скуратівський).

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.