i не «вiльна неволенька», а подiї в Українi, те, що не вдалося Вiтчизнi повернути волю. У розмовi про це зi Степаном вона каже:
Зломилась воля,
Україна лягла Москвi пiд ноги...
Думки про поневолений край забирають багато сил, роздуми про тих, хто пiсля придушення опинився в тюрмах, крають серце. Тому вона заповiдає Степановi допомагати, чим тiльки зможе, скореним спiввiтчизникам. Дбаючи про свiй народ, Оксана страждає вiд усвiдомлення власного безсилля, власної непотрiбностi Українi.
Сни, марення.
Сни i реальнiсть як єдине суцiльне марення спричинюють хворобу. Ледве переводячи подих, до краю змучена й схвильована, вона згадує епiзод зi свого дитинства, коли вони разом iз братом знайшли стару батькiвську шаблю. Дiти хотiли погра- тися шаблею, але не змогли, бо не вдалося витягнути її з пiхов – вона iржею до них прикипiла. «Отак i ми з тобою, – мовить Степановi, – зрослись, мов шабля з пiхвою... навiки... Обоє ржавi».
«Руки вiд кровi чистi» теж видаються покритими iржею, бо не дiяли, не докладали зусиль у бо- ротьбi за свiтлi iдеали свободи.
Героїня сама над собою вершить суд, не чинячи особливого опору хворобi. Її смерть на чужинi – закономiрна. Адже ще з часiв Антея всiм вiдома iстина: джерелом людської снаги є зв’язок з рiдною землею, коли ж його втрачено – сили покидають людину. Призахiдним сонечком передає Оксана – українська жiнка й московська бояриня – свiй останнiй привiт Українi:
Добранiч, сонечко! Ідеш на захiд...
Ти бачиш Україну – привiтай!
Драма закiнчується духовним катарсисом голов- них героїв.
Досить промовистий у цьому сенсi їхнiй останнiй дiалог.
Перегляд вiдеофрагмента вистави «Бояриня».
У ч и т е л ь. Саме Закарпатському українському музично-драматичному театровi першому в Українi випала честь поставити на сценi поему Лесi Українки. Ролi Степана й Оксани виконували С.Бортничук та Л.Бiлак. Виставу приурочили до ювiлейної дати – 120-рiччя вiд дня народження поетеси.
У творi Леся Українка протиставляє задушливу темницю – Московське царство з його феодально-крiпосницькою державою – тогочаснiй гетьманськiй Українi з її республiканським устроєм. Тобто письменниця в поемi зображує два свiти: двi традицiї, двi культури, два менталiтети, спонукає читача (глядача) до роздумiв i висновкiв.
Проблемнi запитання.
1. Як у драмi вiдтворено образ московського боярина?
2. Чим вразив Оксану московський побут?
3. У чому виявляється нерiвноправне становище московської жiнки?
4. Якою є авторська позицiя у творi стосовно мiжнацiональних вiдносин?
5. Чому твір залишається актуальним в реалiях сьогодення?
Орiєнтовнi вiдповiдi
1. Московський боярин, роблячи службову кар’єру, допускався найогиднiших учинкiв. Це – лукава, хитра, нещира, улеслива i жорстока людина. Царевi вiн, власне, не служить, а догоджає, як раб. Так чинить i Степан, якому доводиться перед царем навiть танцювати гопака. Так роблять усi бояри. Низький моральний рiвень московського боярина виявляється в рабському звичаї цiлувати руку. Однак, незважаючи на свою моральну вбогiсть, московський боярин погордливо ставився до всiх iнших нацiй. Не встигла Оксана оговтатися серед нового оточення, як її вже охрестили «хохлушею». Вона чула, як про неї з презирством говорили «черкашенка», «чужачка».
2. Московська одежа як зовнiшня прикмета побуту насамперед упала Оксанi в око й одразу ж спротивилася їй. Жiночий шарахван, за її словами, був такий бахматий i довгий, як попiвська ряса. А «кокошник» вона порiвнює з українським пiдситком. Надзвичайно Оксану вразило й те, що в Москвi не спiвають по гаях так, як в Українi. На бенкетi ж – «п’ють, п’ють, поки поп’ються, потiм звада».
3. Виховану у вiльних демократичних традицiях Гетьманщини Оксану дивувало те, що дiвчинi не можна ходити по Москвi самiй, що треба тiкати до терему, коли йдуть гостi, бо жiнцi не можна бути помiж чоловiками: вона може виходити до них тiльки, щоб почастувати. Оксану не на жарт тривожить, що таке жiноче безправ’я позначилося на Степановiй матерi й цiлком пiдпорядкувало тамтешнiй моралi Степанову сестру Ганну. Ганна – в Москвi вона Аннушка – ладна вийти замiж за посередництва свахи й не особливо переймається тим, що до шлюбу їй не дозволять навiть побачити молодого. Якщо щось i не дає дiвчинi спокою, то лише звичайнiсiнька цiкавiсть – їй би хотiлося крадькома пiдглянути, який її суджений на вроду, а все iнше для неї не має значення.
4. До зображення мiжнацiональних взаємин Леся Українка пiдходить зважено, помiрковано. У творi вiдсутнi будь-якi прояви зневаги до росiян як нацiї. Гнiв поетеси спрямований на ту Москву, що душила державницькi настрої в Українi, перетворила її на свою колонiю, де «просвiтку нiкому не дають московськi посiпаки».
5. «Бояриня» з її iсторичними подiями часiв Руїни – надзвичайно потрiбний твiр для сьогодення, для сучасникiв. Його актуальнiсть – безсумнiвна, бо розбудовувати i вiдроджувати суверенну Україну можуть саме такi вiдданi патрiоти, як Оксана. У драмi вона певною мiрою уособлює узагальнений образ України – прекрасної, з високим почуттям гiдностi, але приниженої конфлiктами i зрадами.
Поема Лесi Українки навчає нас активно дiяти, а не пасивно споглядати, навчає боротися й перемагати.
V. Рефлексiя. Пiдбиття пiдсумкiв уроку.
1. Пояснiть епiграф до уроку.
2. Чи вiдповiдає змiст епiграфiв змiсту нашого уроку?
3. Що сьогоднi стало для вас вiдкриттям?
VІ. Оцiнювання. (Учнi заповнюють таблички самооцiнювання на робочiй сторiнцi путiвникiв).
Домашнє завдання.
1. Пiдготувати матерiали для характеристики персонажiв другого плану.
2. Дати письмову вiдповiдь на питання «Як треба жити, щоб не вiдчувати сорому перед Батькiвщиною i народом?»
