Диктанти. Варіант 3 - Page 2

Сковорода

...Малий Гриць Сковорода сприймав слово як музично-живописний елемент, підходячи до письма як до образного мистецтва. Слово звучало йому наче музика; пізнати зна­чення книг, вкритих писемними знаками, було для хлоп­ця майже те саме, що відчути красу мелодії. А ще були роз­повіді батька й матері, цікаві розмови старших увечері на колодках, співи старців, гуляння парубків і дівчат, народ­ні прикмети й повір'я, кольорова книга природи.

У морозну різдвяну ніч хлопець іде селом — на снігу синіють примарні тіні, дорога рипить під чобітьми, підки­нута ногою снігова грудка дзвенить, як скло, а серце б'ється дужче від чекання чогось незвичайного. Зорі на чорно-синьому небі не просто світять, хочеться думати, що своїм блиманням вони щось йому говорять, тільки треба бути дуже освіченому, щоб це зрозуміти. Все має свій прихо­ваний сенс, котрий відкривається уважному і допитливо­му оку.

Навесні однією з перших розквітає на лісових галяви­нах пухнаста сон-трава. Якщо покласти її під подушку, то що присниться, те й збудеться. Синіє в житі волошка. Це не просто зілля, яке треба виполоти. Колись красуня русалка заманила в поле і залоскотала молодого парубка, і він став волошкою.

Кує у лісі зозуля, птах-віщун. Раніш від інших птахів вона летить у вирій, найпізніше повертається, бо у неї клю­чі від чарівної країни — тепличини, де і влітку і взимку тепло і гарно. Вирій — це рай. Одні кажуть, що він десь коло моря, інші — що за морем, а ще кажуть, що він за повітряним морем. Там і місить бог із святими красний ко­ровай (І. Драч).

Посвіт

У повсякденному побуті людей посвіт відігравав не ли­ше практичну як елемент освітлення, але й не менш сим­волічну роль — збереження в ширшому значенні родин­ного вогнища, продовження родовідних традицій, викону­вав оберегові функції в хліборобських і звичаєвих обрядах.

Урочисто запалений на початках осені посвіт мав збе­рігатися в оселі аж до весни. Цей ритуальний вогонь ре­тельно оберігали всією родиною. Якщо якимсь чином він згасав, то, за повір'ям, у сім'ї неодмінно скоїться лихо.

Культ вогню, як відомо, дійшов до нас ще з язичниць­кої доби. Та це й природно: наші далекі предки пов'язу­вали з ним смисл життя. Вогонь у їхньому обжитлі був найосновнішою формою існування — обігрівав, годував, гуртував у родинну спілку. Відтак вогнище — місце, де постійно горіло багаття,— вважалося священним обере­гом роду і племені в усіх давніх народів, у тому числі й на­ших предків.

Згодом, коли люди наловчилися досить легко добувати вогонь, він проте й надалі продовжував виконувати духотворну функцію ритуального оберігача родин. Чимало обрядів, пов'язаних з цим символом, дійшли й до нашого часу. Згадаймо вислови: вогненне слово, вогонь душі, родинне вогнище тощо (В. Скуратівський).


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2021

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.