2. «Три літа», велика збірка, що обіймає майже все, що становить славу Шевченка як поета громадського. Розпочинається вона поезією «Розрита могила», містить у собі «Чигирин», «Сон» («У всякого своя доля»), містерію «Великий Льох», «Суботів», «Кавказ», «Посланіє», «Холодний яр». Наприкінці йдуть повні неспокою елегії («Минають дні», «Три літа»), а замикає її «Заповіт» (Т. І. - С. 199-364).
3. Відділ, у виданні Єфремова-Новицького не названий. Складається він з трьох речей: «Лілея», «Русалка» та «Осика». З них перші
дві - балади, третя - поема. Писані вони в роках 1846-1847. («Осику» подано і в пізнішій редакції: «Відьма». - 1858 р.).
4. «В казематі» - тринадцять поезій, писаних у петербурзькому ув'язненні і присвячених «Моїм соузникам» (Т І. - С. 417-442). Це невеличка збірка, об'єднана понурим настроєм, характерним як для віршів суто ліричних («Костомарову», «Понад полем іде», «Мені однаково»), так і для поезій баладного характеру («Ой три шляхи широкії», «За байраком байрак»). Один із віршів «Згадайте, братія моя» (чотирнадцятий в хронологічному порядку), писаний в Орській кріпості, являє собою немов ключ до всього збірника. Серед усього циклу впадає в око восьмий вірш - «Садок вишневий коло хати». В ланцюгу смутних елегій та балад ця ідилічна картина видається якимсь сонячним променем у вогкій тюрмі, поетичною перемогою над обставинами тюремними, - і тільки в циклі, поряд з «Косарем» («Понад полем іде»), відчуваєш у ній сильну ліричну течію.
5. «Невольнича муза» обіймає весь віршований добуток 1847-1850 рр. При ближчому розгляді в ній розрізняєш чотири цикли (по числу років). Альбом 1847 р. починається поезією: «Думи мої, думи мої! Ви мої єдині!» До нього входять поема «Княжна», посла- ніє «А. О. Козачковському» та «Сон» («Гори мої високії»). Альбом 1848 р. відкривається вступним віршем «А нумо знову віршувать». До нього входять поеми: «Варнак», «Царі», «Титарівна», «Марина», балади: про дві тополі («Коло гаю в чистім полі») та про лукаву Катерину («У тієї Катерини»), і цілий ряд пісень. Третій рік, 1849, бідніший добутком, ніж два попередні. Перша його поезія «Неначе степом чумаки» кінчається посиланням на попередній поетичний досвід:
Та вже ж нехай хоч розіпнуть,
А я без вірші не улежу.
Уже два года промережав
І третій в добрий час почну.
В році 1849 знаходимо поему «Сотник» і найкращі з ліричних поезій, писаних під час бутаковської експедиції («За сонцем хмаронька пливе»).
Збірка 1850 року знову невелика, позначена вже Оренбургом, містить у собі набуток першої половини року, до Шевченкового арешту, що закінчився засланням до Новопетровського. На її початку читаємо вірш «Лічу в неволі дні і ночі» (одну з найкращих ліричних поезій, написаних у засланні); тут же поема «Петрусь», елегії «Огні горять» та «Якби ви знали, паничі».
