«С того же дня, - пише Шевченко в автобіографічному листі 1860 р., - начал он посещать классы Академии художеств и вскоре сделался одним из любимых учеников-товарищей великого Карла Брюллова».
Торкнувся цієї пори Шевченко і в своєму «Журналі», в одному з прекрасних ліричних його відбігів. «Из грязного чердака» «грубого мужика-маляра» він «на крыльях перелетел в волшебные залы Ака¬демии художеств...» «В мастерскую величайшего живописца нашего века...» «И что же я делал? чем занимался в зтом святилище? Странно подумать, я занимался сочинением малороссийских стихов, которые впоследствии такой страшной тяжестью упали на мою убогую душу. Перед его дивными созданиями я задумывался и лелеял в своем сердце Кобзаря и своих кровожадных гайдамаков. В тени его изящно-роскошной мастерской, как в знойной дикой степи Надднепрянской, передо мною мелькали мученические тени наших бедньїх гетманов. Передо мною расстилалась степь, усеянная курганами. Пе¬редо мной красовалась моя прекрасная, моя бедная Украйна во всей непорочной меланхолической красоте своей. И я задумывался, я не мог отвести своих духовных очей от зтой родной чарующей прелести. Призвание и ничего больше!»
Початок літературної діяльности Шевченка звичайно відносять до року 1838. В автобіографічному листі до редактора «Народного чтения» Шевченко заявляє, що «первые литературные ОПЬІТЬІ его начались в том же Летнем саду в светлые безлунные ночи» (тобто ще р. 1837). Єдиним видрукуваним із тих ранніх творів Шевченко нази¬ває баладу «Причинна».
Перші роки академічного життя Шевченка доволі повно відбилися в повісті «Художник». Шевченко вчиться французької мови, перечи¬тує історичні книжки (історія всесвітня й українська), студіює (мож¬ливо, шукаючи матеріалу для художніх композицій) Біблію та Гомера. Образ Єзекіїла - пророка над полем, засіяним сухими кістками, саме з композиційної вправи маляра (див. «Художник») переходить до літературного твору («Іван Гус»), 3 Брюлловим він оглядає Ермі¬таж, одвідує картинні галереї; він в курсі художньої хроніки столиці.
До літа й осені 1843 відноситься перша подорож із Петербурга на Україну; його знайомство з Кулішем; його поява на балу в Мусівцу Вольховської 29.УІ. разом з Гребінкою, поява, прекрасно описана у Афанасьєва-Чужбинського; початки його приятельства з мочемордами, і, нарешті, його перебування в Яготині.
В лютому 1844 р. він відбуває подорож із Петербурга в Москву; по весні 1844 р. в Петербурзі пише поему «Сон». До 1844 р. Конись¬кий відносить другу подорож на Україну. Новий рік 1845 поет зустрі¬чає в Петербурзі; в березні 1845 р. він дістає диплом вільного худож¬ника і зразу ж виїздить на Україну, де й зостається до свого арешту 5 квітня 1847 року.
Подорож Шевченка на Україну через Москву та Орел, на думку Кониського, описана в повісті «Капітанша». Його правобережний маршрут улітку 1845 р. в загальних рисах відданий у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Літо й осінь 1845 р. мина¬ють у роз'їздах по правому й лівому березі Дніпра.
Осінь і зима 1845 були, видимо, часом найбільшого творчого піднесення Шевченка як поета. Протягом двох з половиною місяців Шевченко пише (докінчує, дописує, збирає) найвидатніші свої речі, що творять його славу як поета громадянського. «Єретик» («Іван Гус») має дату 16.Х, присвята Шафарикові - 21 .X; містерія «Великий льох» датована 21.X; «Давидові псалми» - 19.XII; ліричні поезії «Минають дні» та «Три літа» - 21 .XII. і 22.XII. і, нарешті, «Заповіт», яким закінчено альбом «Три літа», має дату 25.ХІІ.1845. Сюди нале¬жать ще «Наймичка» - 13.XI, «Кавказ» - 18.XI, «Посланіє» - 14.XII, «Холодний яр» - 17.XII. Навіть припускаючи, що частина цих дат - дати переписаних творів, задуманих і зложених раніше, або відносяться до останніх номерів циклу (наприклад, в «Давидових псал¬мах»), - ми маємо перед собою якийсь вихор творчости, щось таке, що ні до, ні після з Шевченком не траплялося.
