собi дожовтнева українська лiтература, й творчо опрацьовуючи його на своєму шляху в майбутнє». На допитi Є.Плужник наголошував на тому, що «Ланка» «мала об’єднати стару українську лiтературу з новою, оскiльки пролетарська лiтература розвивала українськi традицiї».
М.Галич також вiдзначила, що назва обумовлювала основнi стратегiчнi напрямки органiзацiї: «Ланка», як свiдчить i назва про те, ставила своїм завданням бути зв’язком (кiльцем, ланкою) мiж старим i новим. Хоча така мета цiлком розходилася з моєю, я все ж туди вступила, вирiшивши вiдвiдувати «Ланку» як студiю – вивчала ж я класичну лiтературу в унiверситетi, де з тiєї самої кафедри говорили й про твори письменникiв, що входили до «Ланки». Незабаром я побачила, що помилилася – в «Ланцi» панувала думка, що навчитися писати взагалi не можна i що кожен письменник мусить сам iз себе добувати майстернiсть. Вiдси у мене склалася уява про «Ланку» як про шахрайство, бо нащо ж, справдi, здалася лiтературна органiзацiя, яка не ставить собi метою зростання, творчу допомогу. В тiй моїй думцi я ще бiльше переконалася, коли «Ланка» реорганiзувалась (їй закидали замкненiсть), змiнивши назву на «МАРС» майстерня революцiйного слова, – що в 1929 р. лiквiдувався. Збори «Ланки» i «МАРСу» вiдвiдувала (вiдбувалися вони разiв чотири на рiк)». У спогадах Т.Осьмачки «Мої товаришi» знаходимо iншу iнформацiю про зiбрання ланкiвцiв: «Загальнi збори “Ланки” завжди вiдбувалися конче один раз на недiлю. А пiдставами для зборiв поза визначеними межами були: написання твору нового яким-небудь членом органiзацiї, полiтична подiя, що могла впливати на життя України, культурне явище у духовнiм життi, яке могло зацiкавити чи пресу однiєї якоїсь нацiї, чи пресу всiх нацiй. Так, коли умер Анатоль Франс, то ми збиралися i читали про нього доповiдь i посилали своє спiвчуття Французькiй Академiї».
У листi до В.Пiвтораднi Марiя Галич продовжила цю тему: «Рефератiв якихось чи доповiдей нi в «МАРСi», нi в «Ланцi» не було, що я вважала за недолiк органiзацiї. Теоретичнi розмови виникали пiд час обговорення творiв, причому й твори свої не всi члени органiзацiї тут читали».
Взимку 1924 р. «Ланка» органiзувала лiтературнi вечори в залi Всенародної бiблiотеки Української академiї наук, в ІНО та Губпартшколi, якi мали великий успiх у лiтературно-мистецьких колах. І надалi члени «Ланки» охоче виступали перед багаточисленними читацькими аудиторiями. У 20-тi роки ланкiвцi активно друкувалися в перiодицi, у таких виданнях, як «Бiльшовик», «Вир революцiї», «Глобус», «Життя й революцiя», «Жовтень», «Лiтературна газета», «Лiтературний ярмарок», «Нова громада», «Нова Україна», «Сiч», «Український пролетар», «Унiверсальний журнал», «Червоний шлях», «Шляхи мистецтва» та iн. У цей перiод кожен член «Ланки» мав по однiй або й кiлька книжок. Б.Антоненко-Давидович надрукував збiрки оповiдань «Запорошенi силуети» (1925), «Синя волошка» (1927), повiсть «Смерть» (1928), М.Галич – двi збiрки оповiдань «Друкарка» (1927), «Моя кар’єра» (1929), Г.Косинка – збiрку оповiдань «В житах» (1926), «Полiтика» (1927), «Вибранi оповiдання» (1928), Т.Осьмачка – поетичнi збiрки «Скитськi вогнi» (1925), «Клекiт» (1929), В.Пiдмогильний – збiрки оповiдань та новел «Вiйськовий лiтун» (1924), «Проблема хлiба» (1927), повiсть «Третя революцiя» (1925), роман «Мiсто» (1928), Є.Плужник – поетичнi збiрки «Днi» (1926), «Рання осiнь» (1927), роман «Недуга» (1928), Б.Тенета – збiрку оповiдань «Листи з Криму» (1927), повiсть «Гармонiя i свинушник» (1927). В.Пiдмогильний та Є.Плужник уклали вiдомий у 20-тi роки словник «Фразеологiя дiлової мови» (К.: Час, 1926, 1927 ).
Кожен митець вiдзначався творчою iндивiдуальнiстю, жанрово-стильовою самобутнiстю. Психологiчний реалiзм притаманний iнтелектуально-фiлософськiй прозi В.Пiдмогильного; у творах Г.Косинки риси iмпресiонiстичної поетики переплiталися з неоромантизмом та символiзмом; Є.Плужник поєднав неоромантизм з iмпресiонiзмом та неокласичною поетикою; Т.Осьмачка подав чудовi зразки експресiонiстичної поезiї, Б.Антоненко-Давидович – реалiстичної прози, Б.Тенета – iмпресiонiстичної та реалiстичної. Згадуванi письменники виводили українську лiтературу на європейськi обрiї, протистояли згубним тенденцiям схематизму та iлюстративностi, якi все частiше стали практикуватися в художнiй творчостi. Вони вiддавали перевагу фiлософiчностi, зображенню психологiчно-рельєфних характерiв, прагнули до постановки вiчних, загальнолюдських проблем, критично сприймали радянськi реформи, з повагою ставилися до нацiональних лiтературних традицiй. Письменники грунтовно вивчали не лише європейську лiтературу, а й фiлософiю, зокрема працi К.А.Гельвецiя, Е.Канта, Ф.Нiцше, Ж.-Ж.Руссо, Б.Спiнози, З.Фройда, А.Шопенгауера, О.А.Шпен лера та iн.
Прикметно, що в центрi їхнiх високохудожнiх творiв знаходиться людина з болями та стражданнями, яка почуває себе незатишно в епоху бурхливих соцiальних перетворень 20-х рокiв ХХ столiття.
На тлi численних пролетарських угруповань ланкiвцi вiдзначалися освiченiстю, високим фаховим рiвнем, критичнiстю та стриманiстю в судженнях. «Ланка» намагалася перебувати подалi вiд полiтичних замовлень, однак не приховувала своєї критичної позицiї стосовно полiтики радянської влади в усiх сферах життя й лiтературно-мистецького зокрема, що засвiдчують виступи ланкiвцiв пiд час лiтературної дискусiї 20-х рокiв. Ю.Ковалiв так окреслив позицiю цiєї органiзацiї: «“Ланка” i надалi протистояла вульгарним тенденцiям офiцiйно заохочуваної “пролетлiтератури”, київським фiлiям “Гарту” та “Плугу”, деструктивнiй практицi панфутуристiв, обстоювала високi критерiї достеменного мистецтва слова, тому пiдтримала позицiю М.Хвильового у Лiтературнiй дискусiї 1925–1928 рокiв, проте виявляла обережне ставлення до “полiтики партiї в галузi художньої лiте- ратури”, вдаючись до пасивного опору».
У пресi не припинялися наступи на ланкiвцiв, культивувалося ставлення до них, неокласикiв i ваплiтян як до ворожих опозицiйних сил, непроле- тарських «попутницьких» органiзацiй з буржуазно- нацiоналiстичним духом. Оскiльки «Ланцi» дорiкали за її замкненiсть, а ланкiвцям за iдеологiчнi ухили, ор- ганiзацiя вирiшила розширити свої ряди, а також за-
явити про свою готовнiсть творити нову iдеологiчно витриману пролетарську лiтературу на засадах комунiстичної iдеологiї. Однак за традицiйним набором iдеологiчних гасел, здекларованих уже новим МАРСом, проглядаються тi ж iдейно-естетичнi принципи, якi сповiдувалися у «Ланцi»: висока художня майстернiсть та творча свобода кожного члена угруповання. Оголошення про утворення МАРСу було вмiщено в журналi «Життя й революцiя» за 1926 рiк: «7 листопада 1926 року в Київi заснувалася нова лiтературна органiзацiя «МАРС» – Майстерня Революцiйного Слова. «МАРС» має на метi об’єднати революцiйних письменникiв i критикiв Київа з метою сприяння розвитковi пролетарської лiтератури й культури, як переходового етапу до лiтератури й культури соцiялiстичної. Стремлючи до утворення кращих зразкiв пролетарської лiтератури, Майстерня революцiйного слова в основу своєї мистецької працi покладає засади комунiстичної партiї, надаючи своїм членам права користуватися рiзними лiтературно-художнiми засобами. «МАРС» ставить своїм завданням боротьбу з графоманством i зарозумiлiстю в лiтературi. Ця лiтературна органiзацiя об’єднує таких т.т.: Антоненко-Давидович, Брасюк, Галич, Качура, Косинка, Пiдмогильний, Плужник, Тенета, Фалькiвський, Ярошенко».
Однак створення МАРСу не врятувало ситуацiї. Напади пролетарської критики та пильнiсть партiйних функцiонерiв лише посилювалися. На початку 1929 р. марсiвцям довелося самолiквiдуватися.
