критик А.Клоччя також залишив iнформацiю про виникнення «Ланки» та її фундатора: «Ланкiсти», остаточно сформувавшись у жовтнi 1924 року, в залях ВУАН, а потiм ІНО – вперше прилюдно заявили про своє iснування. І на цих зборах вiд iменi «Ланки» її iдеологом виступав В.Пiдмогильний».
У спогадах та листах до лiтературознавця В.Пiвтораднi Марiя Галич неодноразово наголошувала на тому, що В. Пiдмогильний був не лише органiзатором «Ланки», а й душею цього товариства iнтелектуалiв. Письменниця подала чимало цiкавих подробиць про органiзацiйну та лiтературну дiяльнiсть ланкiвцiв, про їхнi творчi контакти з членами iнших угруповань, про погляди на художню творчiсть, на ставлення до лiтературних попередникiв, про iдеологiчнi переко- нання та європейськi орiєнтацiї: «Загалом у «Ланцi» не було обмежень, про що писати – про мiсто чи про село – пиши, що хочеш, аби твiр був хороший. До iнших лiтературних органiзацiй тут проголошено було толерантнiсть, i лiтературний твiр оцiнювався незалежно вiд того, до якої лiтературної групи належав його автор. Роман Юрiя Яновського «Майстер корабля», наприклад, з радiстю зустрiли всi члени «Ланки». З iнтересом обговорювали твори Максима Рильського, Сосюри, Тичини, Бажана та й iншi, що появлялися в пресi. Пильно стежили за лiтературним життям i то не тiльки в межах України. Збиралися рiдко, але збори завжди були змiстовнi. Тут або читав хто свiй твiр, або говорили про лiтературнi новини. Щодо рiзних новин, неперевершений був з iскоркою смiху в очах Борис Антоненко-Давидович: вiн був, як говориться, душею товариства. Правда, й Валер’ян Пiдмогильний не поступався тут. Вiн був захоплений французькою лiтературою i щоразу, як ми збиралися, розповiсть бувало то про П’єра Ампа, автора виробничого роману «Свiжа риба», i тут же додасть, що той належить до групи унанiмiстiв, поiнформувавши при тому, що течiя ця виникла з дадаїзму, теж лiтературної течiї. То розкаже про сюрреалiзм у французькiй лiтературi, про Жюль Ромена i його твори «Атака автобусiв», «Люсьєна», що вийшли у нас в перекладi, або ще яку новину повiдомить. Але найбiльше цiкавило Пiдмогильного, та i нас усiх, мiжнародне об’єднання прогресивних письменникiв, дiячiв культури «Клярте», засноване Анрi Барбюсом пiсля Жовтня i явно пiд його впливом. Туди входили: Анатоль Франс, улюблений письменник Пiдмогильного, i Ромен Роллан, Г.Уеллс, Г.Манн, загалом видатнi письменники свiту. Пiдмогильний передплачував журнал, що видавала та асоцiацiя (було в неї i своє видавництво, теж «Клярте»). Шанобливо вiн брав журнал до рук i клав перед нами на столi – бiла обкладинка i на нiй посерединi виведено чорною тушшю: «Clarte». В тому журналi друкувалися твори В.Ленiна, А.Луначарського, Максима Горького. Звичайно, Пiдмогильний хотiв би, щоб там видрукувано було щось i з української радянської лiтератури, щоб у той ланцюг всесвiтньої культури включити й українську ланку. Вiн старанно перекладав з французької Анатоля Франса, Вольтера, Проспера Мериме i багатьох iнших».
Справдi, особливе мiсце у творчiй спадщинi В.Пiдмогильного посiдають переклади творiв французької лiтератури та фiлософiї, зокрема: А.Франса, О. де Бальзака, i де Мопассана, П.Ампа, Ф.М.А.Вольтера, Д.Дидро, А.Доде, П.Мериме, Г.Флобера, К.Гельвецiя, В.Гю о, Ж.Дюамеля тощо. Іще двадцятилiтнiм юна- ком вiн зробив блискучий переклад роману А.Франса «Таїс» та написав до нього фахову передмову. Працюючи редактором видавництва ЛiМ та консультантом iз зарубiжної лiтератури у видавництвi «Рух», Пiдмогильний був органiзаторм, редактором i перекладачем багатотомних видань О.Бальзака (15 томiв), А.Франса (25 томiв). Протягом 1930–1934 рокiв вiн переклав романи «Монт-Орiоль» i де Мопассана, «Вербовий манекен», «На бiлому каменi», «Пiнгвiнський острiв», «Тiнявий берег» А.Франса, «Жак-фаталiст i його пан», «Небiж Рамо», «Черниця» Д.Дидро, фiлософський трактат К.Гельвецiя «Про людину, її розумовi здiбностi та її виховання» й iн. В.Пiдмогильний, за словами перекладача Г.Кочура, створив власну школу художнього перекладу: «Пiдмогильному доводилося виступати в багатьох випадках пiонером: вiн мусив перший знаходити вiдповiдники для багатьох термiнiв, синтаксичних зворотiв, тонкощiв стилiстики. І в багатьох випадках вiн переможно виходив з цих труднощiв. Мова його перекладiв, а надто пiзнiших, надзвичайно багата i барвиста i одночасно дуже природна». В.Пiдмогильний залучав до перекладацької дiяльностi й iнших членiв «Ланки». Так, Є.Плужник активно перекладав твори М.Гоголя, Л.Толстого, А.Чехова, М.Горького, М.Шолохова; Т.Осьмачка – твори В.Шекспiра, зокрема трагедiю «Макбет».
Марiя Галич не раз згадувала про активну перекладацьку дiяльнiсть ланкiвцiв: «В “Ланцi” майже всi щось перекладали: Пiдмогильний – з французької, Плужник – «Тихий Дiн» Шолохова, робив з нього сценарiй. Я, про себе, звичайно, перекладала «Анну Каренiну» Льва Толстого – мене вражало там глибоке проникнення письменника в психо- логiю жiнки й людини взагалi».
«Ланкою» лiтературне угруповання звалося невипадково. Б.Антоненко-Давидович так пояснював цю назву: «Перед тут вiв Валерiан Пiдмогильний, органiзатор i душа «Ланки», який i дав цiй групi її iм’я, що об’єднувало нас, таких рiзних своїм творчим обличчям, у одне здружене товариство. Кожний iз нас прагнув у мiру своїх сил i здiбностей заповнити зяючу прогалину, що утворилася в українськiй лiтературi пiсля великих катаклiзмiв, i всiм разом стати ланкою в розiрваному ретязi, перебираючи все те демократично-народне, що мала в
