Пiд загальною адресацiєю розумiємо вiднесенiсть мовлення широкому колу осiб. Вона виражається за допомогою звертань-iменникiв у формi множини, наприклад: Тож порадуймо Україну нашою збратаною працею, друзi! (З газ.).
Спрямованiсть висловлення колективному або невизначеному адресатовi в публiцистичному мовленнi визначає лексичне наповнення звертання. Переважає вживання загальних iменникiв типу люди,читачi, друзi, наприклад: Вдумаймося, люди, поки не пiзно (З газ.).
Проте публiцистичне мовлення не обмежується випадками загальної адресацiї. У ситуацiї безпосереднього спiлкування використовують iндивiдуальну адресацiю. Звертання тут називають конкретну особу, з якою спiлкується автор, наприклад: На мить уявив Вас, Володимире Євгеновичу, в ролi того редактора – i подумав, що Вас ми тодi не переконали б (З газ.).
В офiцiйно-дiловому стилi адресацiя конкретнiша. Здебiльшого вживають звертання пане, панi, панове, дещо рiдше добродiю, добродiйко, добродiї перед прiзвищем, iм’ям, посадою, службовим або науковим званням. Означення до таких звертань – прикметники шановний, вельмишановний, високоповажний – зумовленi нормами ввiчливостi, додержання яких указує на нейтральнiсть, офiцiйнiсть стосункiв мiж мовцями. Вибiр форми звертання в дiловому спiлкуваннi має важливе значення, оскiльки мовний етикет є складником поведiнки. Наприклад: Шановний Леонiде Івановичу, повiдомляємо, що оплату за ремонт технiки проведено згiдно з нашою попередньою домовленiстю(З листа).
Іншi iнфраструктурнi одиницi (вставнi елементи) не називають адресата, а лише виражають за- клик з боку мовця, який має на метi встановити контакт, активiзувати увагу спiвбесiдника, скажiмо, у публiцистичному стилi: І, скажiть на милiсть, будьте ласкавi, кому в таких умовах i для чого потрiбнi лiтература, мистецтво, культура, освiта та iншi «надбудовнi» iнституцiї! (З газ.).
Для безпосереднього адресування до слухача послуговуються вставними словами, що вираженi дiєсловом другої особи однини чи множини теперiшнього часу або у формi наказового способу, наприклад: Повiрте, я давно вже не чув, щоб слово «братня» вимовлялося з таким сарказмом (З газ.). Бачите, не лише в українцiв, а в кожної нацiї в той чи iнший час були власнi «перехiднi перiоди» (М.Плав’юк).
Слова автора при прямiй мовi теж задiянi в адресацiї мовлення, вони можуть називати не тiльки автора, а й адресата висловлення, яке оформлене прямою мовою. Як правило, вiн виражений iменником або займенником зi значенням особи у формi давального вiдмiнка, наприклад, у публiцистицi: Чи могла вчителька вiдкрито сказати у школi своїм вихованцям: «Дiти, ваша мова прекрасна, не соромтесь її, не цурайтесь, вона нiчим не гiрша за iншi мови!» (О.Гончар).
Слова автора при прямiй мовi та вставнi слова, словосполучення i речення займають важливе мiсце серед рiзноманiтних засобiв вираження авторизацiї мовлення. У публiцистичних текстах слова автора зазвичай указують на суб’єкт мовлення, значно рiдше – на суб’єкт сприйняття прямої мови. Наприклад: Коли про це довiдалася Лiна Костенко,то сказала: «Вважайте, що ви тепер ввiйшли до лiтератури» (З газ.).
Вставнi конструкцiї як на мене, як менi здається,як на мiй погляд, на мою думку, на мiй погляд, гадаю,думаю та iн. маркують авторство мовця. Вони надають висловленням особливої вiдвертостi й переконливостi, наприклад: Хоч, як на мене, думати – теж не останнє заняття для парламентарiя (Б.Олiйник).
Вставнi елементи як кажуть, як то кажуть, кажуть не спiввiдносяться з певним суб’єктом, а мають узагальнено-особове значення, що включає в себе й автора. За допомогою них у публiцистичнi тексти вводять вiдомi вислови i прислiв’я, пiдкреслюючи такими конструкцiями незаперечнiсть та авторитетнiсть вислову, наприклад: Як то кажуть, красиво жити не заборониш (З газ.). Але, як кажуть, хто стукає, тому вiдчиняють (З газ.). Надiя,кажуть, вмирає останньою (З газ.).
Вставнi одиницi, що починаються словами за висловом, за словами, як вважає, як писав, як сказав, входять до речень, якi нагадують конструкцiї з прямою мовою, наприклад: Маємо знати творцiв української iсторiї, бо, за висловом Ральфа Емерсона, власне iсторiї не iснує – iснують лише бiографiї (З газ.).
До засобiв вираження авторизацiї мовлення, елементiв iнфраструктури речення, належать також уставленi одиницi, якi безпосередньо називають автора висловлення. Як правило, вони пишуться в дужках у кiнцi речення, наприклад: «Горе нам, горе нашiй нацiї, коли велика доба застане нас малими i неприготованими!» (Франко) (В.Базилевський).
За допомогою одиниць iнфраструктури речення, зокрема вставлених конструкцiй, розширюють iнформацiйний простiр речення. Це може бути пояснення, уточнення, доповнення, iлюстрацiя до змiсту базового речення. Завдяки своїй смисловiй мiсткостi саме вставленi одиницi є найзручнiшим способом уведення нової iнформацiї, бо вони не вимагають вiд автора окремих синтаксичних побудов для вираження думки, а також економним – якщо враховувати тенденцiю до згортання зовнiшнього мовного оформлення при максимальному змiстовому насиченнi висловлень, яка дiє у сферi сучасної комунiкацiї.
Висновок А.Коваль про те, що в рiзних стилях мови цi конструкцiї виразно проявляють свою неоднорiднiсть (вона настiльки очевидна, що визначення вставлених конструкцiй, прийнятне для одного стилю, не завжди застосовне до iншого), пiдтверджує те, що вставленi елементи як одиницi iнфраструктури речення насамперед вiддзеркалюють комунiкативну специфiку ситуацiї мовлення.
Дещо по-iншому функцiю розширення iнформацiї реалiзують вставнi елементи: якщо вставленi одиницi самi мiстять додаткову iнформацiю, то вставнi елементи лише вводять її. Інформацiя, що поглиблює, розвиває змiст попереднього висловлення, закладена в базовiй частинi речення, а вставнi одиницi тiльки вказують на неї. Доповнення здiйснюється як вiд конкретизацiї до узагальнення, так i вiд узагальнення до конкретизацiї (вставнi слова наприклад, зокрема).
Уведення додаткової iнформацiї, яка деталiзує попереднє висловлення, маркують вставнi одиницiбiльше того, мало того, крiм того, до речi, до слова сказати, що бiльше. Наприклад: Мало того, було запропоновано негайно розiрвати договiр i покрити всю заборгованiсть грошима (З газ.). Задля узагальнення, пiдкреслення сутi попереднiх висловлень уживають вставнi слова: словом, одне слово. Наприклад: Словом, хотiли, як краще, а вийшло, як завжди (З газ.).
Вставнi одиницi як елементи iнфраструктури речення посiдають важливе мiсце серед засобiв, що слугують для вираження суб’єктивно-модальних значень у реченнi. Цi останнi накладаються на гра- матичний рунт речення, яке вже має модальне зна- чення, утворюючи нiби другий шар модальних значень у смисловiй структурi висловлення. На вiдмiну вiд об’єктивної модальностi, яка властива кожному реченню, суб’єктивна модальнiсть, виражена вставними словами, є явищем факультативним. Вона, не змiнюючи основного модального значення речення, подає це значення в особливому ракурсi. Часом мовець за допомогою вставних слiв не тiльки виступає коментатором власного висловлення, а й показує, що факти в базовiй частинi речення подаються саме пiд його кутом зору, наприклад: Суперечнiсть мiж нами, як менi здається, не сприятиме консолiдацiї, що її маємо прагнути взаємно (З газ.).
Елементи iнфраструктури речення належать до мовних засобiв вираження категорiї оцiнки i репрезентують рiзнi її види: iнтелектуальну, емоцiйну, етичну, мовну та iн. У наведеному далi прикладi вставлена одиниця виражає якiсну оцiнку: Наслiдком сьогоднiшнього «красивого» (хоча й убогого) життя на iмпортi буде елементарне вимирання, i бiдним шанувальникам усiляких зарубiжностей треба б це зрозумiти (З газ.).
Слова автора дають пряму оцiнку мовця, виражену за допомогою прикметника: «Ще такого небажаного гетьмана у нас i не було», – писав про ньогославний кошовий отаман Гордiєнко (В.Базилевський).
Як вiдомо, звертання використовується не лише з метою встановлення контакту з адресатом мовлення (функцiя адресацiї), воно може мiстити в собi оцiнний елемент, тобто виконувати оцiнно-характеризуючу функцiю. У публiцистичному стилi оцiнну семантику передають в основному якiснi прикметники, що входять до складу звертання. У розмовному мовленнi це переважно стилiстично забарвленi субстантиви.
Структурно-композицiйна функцiя є характерною для вставних елементiв. Цi одиницi вiдiграють значну роль у структуруваннi як окремих висловлень, так i тексту в цiлому. Зазвичай вони вiддзеркалюють плин авторової думки, її послiдовнiсть, протиставлення одних думок iншим, взаємозалежнiсть мiж двома сусiднiми висновками. Крiм того, вставнi конструкцiї можуть сигналiзувати про введення коментування, iлюстрацiї i т.iн. до ранiше сказаного. Вносячи додатковi вiдтiнки в повiдомлення, вони увиразнюють логiко-смисловi зв’язки мiж його частинами i тим сприяють кращому розумiнню тексту.
Довiдково-iнформативну функцiю виконують вставнi та вставленi одиницi. Вони можуть подавати iнформацiю про джерело повiдомлення, рiзнi цифровi данi, одиницi вимiрiв, пояснення до графiчних позначень i технiчнi зауваження. Переважно в цiй функцiї виступають вставленi одиницi.
Отже, розглядаючи речення як дворiвневу граматичну структуру, маємо можливiсть докладнiше з’ясувати функцiї таких одиниць, як звертання, вставнi та вставлені елементи, слова автора при прямій мові, виявити їхній функціонально-семантичний і стилістичний потенціал.
