Драми Марка Кропивницького - Page 2

серцю волю, заведе у неволю»), Олесi з однойменної драми домiнує кордоцентризм, що випливає з логiки (так i хочеться сказати – «алогiчностi») жiночого характеру, є iманентною ознакою жiночої психiки.

Почуття керують учинками героїнь М.Кропивницького: Стеха («Глитай, або ж Павук») «...послухала колись нерозумного серця i пiшла на грiх», Оксана («Доки сонце зiйде, роса очi виїсть») любить панича щиро i безоглядно: «Люблю, люблю, люблю!.. Губiть або милуйте, я в вашiй волi. (Цiлує його (Бориса. – О. Б.).)» . Дiвчина переживає любов як цiлковите самозречення, розчинення в коханому: «А моє серце – його серце, моя душа – його душа, моє життя – його життя. Вiн помер задля мене, i я вже наполовину мертва!.. Вiн був моєю думкою, моєю молитвою, моїм свiтом... Серце моє, чи є ти в грудях, чи нема? Я не чую тебе!..» .

У драмi «Дай серцю волю, заведе у неволю» М.Кропивницький створює чоловiчий варiант характеру з кордоцентричною домiнантою – образ Микити. Безнадiйно закоханий парубок не здатен керувати своєю фатальною пристрастю, яка штовхає його спочатку на злочин (замах на нареченого коханої), ламає життя (в’язниця, смерть батькiв) i врештi-решт призводить до загибелi. Психологiчний вимiр образу – дослiдження трагiчних наслiдкiв гiпертрофованого кордоцентризму – визначає центральну сюжетну лiнiю – долю Микити.

У художнiй концепцiї М.Кропивницького серце – мiрило цiнностi, досконалостi людини: Балтиз («Олеся») хоча i не подiляє поглядiв своєї доньки, проте пишається нею: «Серце у неї золоте, правдиве... Нам з нею не рiвнятися... І вродиться ж таке!.. Дивина!..». Олена («Глитай, або ж Павук»), розмiрковуючи над фальшивим листом – повiдомленням Андрiя про його нову любов, здивовано за- питує: «А де ж вiн знайде таке серце?..».

Для яскравого зображення рис українського нацiонального характеру письменник активно використовував надбання українського фольклору. За спостереженням І.Франка, «пiснi, жарти, приказки i вигадки, мов перли-самоцвiти, сиплються безкiнечною многотою...». І.Крип’якевич захоплювався мовою творiв М.Кропивницького, що «iскриться вiд народних приповiдок та прислiв’їв».

Актуалiзацiя елементiв усної народної творчостi забезпечувала митця потрiбним спектром виражально-зображальних засобiв, полегшувала встановлення контакту з глядачем. Сценiчне дiйство було близьке й зрозумiле як на iдейно-змiстовому, так i на формальному рiвнi не лише завдяки актуальному для глядача iдейно-змiстовому наповненню, а й через залучення системи художнiх прийомiв та засобiв, аналогiчних фольклорним або запозичених iз фольклору.

Насамперед глядач легко впiзнавав типових, знайомих ще з iнтермедiй героїв: надiлена всiма можливими чеснотами, обдурена багатим нелюбом селянська дiвчина i її чесний, порядний, але бiдний жених (Одарка i Семен – «Дай серцю волю, заведе у неволю», Олена i Андрiй – «Глитай, або ж Павук»), аморальний, жорстокий багатiй (Микита – «Дай серцю волю, заведе у неволю», Йосип Бичок – «Глитай, або ж Павук»), вiрний друг, помiчник нареченого, кмiтливий парубок (солдат) (Іван – «Дай серцю волю, заведе у неволю») та iн.

У творчому доробку М.Кропивницького є i цiкавi авторськi сюжетнi варiацiї, що розробляються у фольклорних традицiях: драматичне кохання героїв, котрi належать до рiзних соцiальних станiв (Оксана i Борис – «Доки сонце зiйде, роса очi виїсть», Олеся i Влас – «Олеся»).

Інколи герої драматурга дублюють схематичних дiйових осiб, повторюючи в розширеному варiантi анекдотичний сюжет iнтермедiй. У п’єсi «Пошились у дурнi» використано гумористично забарвлену образну паралель: мiрошник Максим Кукса, його донька Оришка, наймит Антон – коваль Степан Дранко, його донька Горпина, наймит Василь. Сам автор прагне наголосити на спорiдненостi з iнтермедiйною традицiєю, визначаючи жанр твору як «Шутка-оперетка в 3 дiях».

Особливу функцiональну роль у творах М.Кропивницького виконує українська народна пiсня. Безперечно, використання пiсенних елементiв, змiна прозового мовлення на вiршоване, тобто змiна ритму мовлення, розрахованi передусiм на утримання уваги глядача, але водночас пiсня виконує й iншi важливi функцiї, органiчно втiлюючи iдею українського нацiонального характеру. Пiсенний твiр в устах героя розширює сюжетну перспек- тиву чи то в реальному, чи то в уявному планi, що засвiдчує особливу чутливiсть, вразливiсть персонажа.

Уведена в контекст драми українська лiрична пiсня найчастiше вiдтворює настрiй, переживання героїв, нюансуючи й поетизуючи їх. Через лiричну пiсню «За тучами, за хмарами...» Маруся («Дай серцю волю, заведе у неволю») дiлиться своїми переживаннями, що спричиненi нероздiленим коханням. Фольклорний твiр озвучує потаємнi думки й бажання героя, як, наприклад, пiснi Власа («Олеся»), де виражено щире, глибоке почуття до дiвчини, недоступної через соцiальнi перешкоди. Гармонiйно поєднуються з пiснею «Шумлять верби в кiнцi греблi...» роздуми Олени («Глитай, або ж Павук») про її зраду коханому: жiнка примiряє до себе типову ситуацiю розлуки з коханим, вiдображену в пiснi, й болiсно переживає свою невiдповiднiсть iдеалу вiрностi. А щоб показати апогей розвитку почуття, коли любов переростає у ненависть, драматург використовує фольклорнi жанровi формули голосiння та замовляння. Обманута Олена, перебуваючи в напiвбожевiльно- му станi, станi афекту, зичить своєму милому: «Боже, покарай Андрiя, пошли на нього невимовне лихо, щоб не мав вiн нi хвилини супокою, нi жодної хвилиноньки свiтлої!.. Окрути серце його гадиною шипучою, щоб пила з нього кров по рiсочцi, доки й вiку його!.. Оповий


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.