i Савватiя, а навколо вулики-вулики... ; Пiти? Чи не пiти? Нi, не треба! Але ж як вiн пiде геть, не попрощавшись з цими людьми?.. Але ж як стане перед нею i не пожалiє її серця?... Обiрванi висловлення посилюють значущiсть та багатозначнiсть таких розмiрковувань. Свiдомо не завершуючи окремi дискурсивнi висловлення, автор спонукає читача до асоцiативно-символiчної рецепцiї прочитаного.
Інформативна iнтенцiя в контекстi дiалогiчного дискурсу динамiчнiша, адже експлiкується у двобiчнiй комунiкативнiй ситуацiї з активним залученням невербальних засобiв комунiкацiї, пор.: – А чи ти ж стрiляв коли, чи вмiєш? Га?.. Чи вмiєш?.. Григорiй почухав голову: – Не пробував. Може, й умiю... Не святi ж горшки лiплять... (с. 80, 81). З-помiж екстралiнгвальних чинникiв, що впливають на генерацiю незакiнченого висловлення, виокремлюємо психоемоцiйний стан мовної особистостi: схвильований мовець не знаходить потрiбного слова чи не може говорити, передумав чи стримався, щоб не сказати зайвого; та зовнiшнi чинники, незалежнi вiд мовця: хтось увiйшов, подзвонив i перебив розмову або щось трапилося поблизу, мовлення обiрвалося, очiкування несподiваного результату тощо. Напр.: – Я пам’ятаю – це було недавно... Я й не рятував, а так вийшло... Я... ; – А як там?.. Як воно там, на тiй Українi? Чи давно звiдти? І як це сюди? Григорiй засмiявся. – Ну, годi, годi, – втрутився господар.
Незакiнченi висловлення розвивають емоцiйно-оцiнний дискурс роману «Тигролови», виконують важливi комунiкативно-прагматичнi функцiї:
1) експлiкують внутрiшнiй стан мовця, його схвильованiсть, напр.: – Ну, нiчого... Може, пройде... От бiда... Ну, та на вiйнi не без убитих... Може, й заживе..., збентеження i тривогу, як-от: Раптом Григорiй уловив фразу... І враз зринув у пам’ятi ешелон, набитий дитячим плачем i материнським розпачем, i тi етапи... i та пiсня про «горiховий листочок», вся та нужда на колесах...
2) вiдтворюють надзвичайнi життєвi ситуацiї, що мали вплив на мовця, залишили приємнi чи неприємнi спогади, пор.: – Може, ти тамтешнiй? Може, тобi краще б додому?.. – Нi-нi!.. – злякався, вiдчув, як у нього мороз пiшов поза спиною: – Нi-нi! – В пам’ятi зринула Лук’янiвська в’язниця... Київське ОГПУ- НКВД... Отак! Утiкав, утiкав i потрапив назад... Як же це?.. Нi-нi!;
3) дають змогу уникнути прикрих слiв, грубої лайки або, навпаки, вiдтворюють iнвективнiсть мовлення, напр.: – От-такої!!. – це Гриць розпучливо. – Куди ти преш, Марiйко, куди ти преш, цiлуватись, кирпата?!. Я ж ось!.. – Тю-тю-у... Ото ти такий?.. Ха-ха-ха!.. З отакими-о губами?!. Іди, там он моя кобила, ха-ха- ха!..; – Йолопи!.. Ідiоти!.. Не вмiють чисто «работать». Балбєси!..;
4) пiдкреслюють натяк на ситуацiю, що потребує делiкатностi, неординарного розв’язання, напр.: – Слухай, Наталко... (Завагався). Так... Я знаю, що ви всi ду- маєте про мене хтозна й що. Але запевняю вас... Але слухай,щояскажу:щобвинедумалиiякбинедумали, я хочу лише сказати... що я чесна людина. От. Потiм сама побачиш. Ну, як би це тобi сказати...;
5) показують невичерпний характер певної iнформацiї, напр.: Утiкають кiлометри – десятки... сотнi... тисячi... Утiкають назад лiси, i пустелi, i пасма гiр, i безлiч рiк та тьмяних озер;
6) акцентують увагу читача на важливiй деталi, проблемi, як-от: Брр... Тiї очi з кривавими росинками на вiях, – вони стоятимуть перед ним вiчно... (спогад Медвина про знущання над Григорiєм Многрiшним); Що вiн з ним не робив!.. Вiн йому виламував ребра в скаженiй лютi. Вiн йому повивертав суглоби... Вiн уже домагався не зiзнань, нi, вiн добивався, щоб той чорт хоч заскавчав i почав ридати та благати його, як то роблять всi... Мовчав презирливо... Його вже носили на ряднi, бо негоден був ходити... Вiн уже конав – але нi пари з уст. А тi очi, очi!..;
7) увиразнюють багатозначнiсть висловленого, мiстять повчальний змiст: – В смiливих щастя завжди є!.. От хоч би й ми. Приїхали сюди... Боже! Яка страшна i дика пуща була! І нудьга смертельна. І лихо скрiзь навколо, i злигоднi, i смерть... Чужа чужина... А бач, оббулися... І дивись – зажили ж як потiм!.
Використовуючи незакiнченi комунiкати, автор не тiльки створює повiдомлювальнi формули, кожна така змодельована субстанцiя – окремий експресивний текст, емоцiйно-оцiнний блок, який виражає авторськi iдеї та iнтенцiї.
Інтонацiйну незавершенiсть синтаксичної структури здебiльшого маркує роздiловий знак «крапки», що може стояти на початку, всерединi або в кiнцi дискур- сивного висловлення, як-от: ...Вiдомо, що там усе є. Все, що iснує у цiлiм свiтi, є й там, як у музеї, скажiмо. І тварини, i рослини, i все!..; – Дозвольте вас так називати, бо ви ж така... як i моя мати; вживатися в поєднаннi зi знаком оклику чи знаком питання, пор.: – Диявол!.. Диявол!!! – кипiв начальник етапу; – Ну, чого ж ти, моя ясочко?.. Ну годi... Голiвка в тебе болить?.. Боже мiй! Ну, ластiвочко ж... . У будь-якiй позицiї зазначенi роздiловi знаки вiдтворюють складний свiт людських емоцiй та почуттiв, передають уривчастий характер мовлення, створюють особливий вiзуальний простiр у художньому текстi.
Отже, незакiнченi висловлення – це потужнi емоцiйно й експресивно насиченi синтаксичнi засоби, що експлiкують комунiкативнi iнтенцiї, виникають внаслiдок обiрваностi, спланованого чи довiльного переривання мовленнєвого ланцюжка у цiлiсному iнтерактивному процесi. Реалiзацiя iнтенцiй за допомогою незакiнчених конструкцiй детермiнована авторським задумом. Це особливий стилiстично вмотивований прийом для пiдкреслення значущої iнформацiї, впливу на реципiєнта, його свiдомiсть, поведiнку. Незакiнченiсть iндивiдуалiзує манеру та художнiй стиль І.Багряного, маркує синтаксичний почерк письменника, створює особливу ритмомелодику тексту.
Змiст незакiнчених висловлень сфокусований на актуалiзацiї смислових центрiв, на вираженнi рiзних прагматично орiєнтованих авторських iнтенцiй – iнформативної, спонукальної, емоцiйно-оцiнної, iнтерактивної, кожна з яких у перспективi може бути об’єктом окремого вивчення з огляду на доконечну по- требу всебiчного синтаксичного опису категорiї комунiкативної iнтенцiї в сучаснiй українськiй мовi.
