У конструкціях із прийменником з опорним дієсловам властиве значення оцінки, негативного чи позитивного ставлення до об'єкта, однак у такій ролі виступають і дієслова без конотативних нашарувань, напр.: З його пристрасті часто глузували, лукаво просили розказувати зміст тієї чи іншої книжки (О. Донченко); Семен витяг із торбинки хліба (М. Коцюбинський); Я зіткана з печалі (Л. Костенко).
Функціонують у родовому відмінку і додатки з прийменником у (в), напр.: У мами нестало би більше сліз плакати за мною (О. Кобилянська).
У формі знахідного відмінка непрямий прийменниковий додаток уживається в конструкціях із прийменниками про, за, у (в), на, о (об).
У поєднанні з прийменниками про, за опорні дієслова мають значення ставлення до об'єкта, розумової діяльності, повідомлення; паралельно може вживатись при дієсловах цієї групи також додаток із прийменником за, напр.: А юнаки розказують про свою дорогу (М. Костомаров); Іван охоче розповідав про своє життя домашнє (М. Коцюбинський); Дехто почав сперечатися за місця в машинах (Ю. Яновський).
Конструкції з прийменником на вживаються після дієслів, що мають значення чуттєвого сприймання, негативного ставлення, дотику до об'єкта, напр.: На білу скатертину у вітальні ставилися тонкі китайські чашки (В. Тарнавський); Льоник теж дивився на нього відчужено (В. Тарнавський); Ахмет скочив на коня і закопотів до линою, ховаючись за хмарою куряви (Р. Іваничук); Не піднімав очей на Чурая (Л. Костенко).
Додатки з прийменниками за, у (в) можуть формувати конструкцію з об'єктно-присудковим значенням, напр.: Того вечора він чергував за матір, бо їй теж було погано (В. Тарнавський); Брянського сама Батьківщина призначила йому в командири (О. Гончар).
Конструкція з прийменником у (в) вживається після дієслів, що означають стосунок до об'єкта, на досягнення якого спрямована дія, напр.: Безкінечне блаженство відчуваєш тоді, коли навколишня краса зливається з твоїм внутрішнім світом, коли зелені дерева, спів птаства, тихий смуток і мислі, синява неба, спогади і пахощі трав сплітаються в чарівні арабески (І. Цюпа); В десятому Льоник закохався в одну дівчину із сусідньої школи (В. Тарнавський).
Непрямий додаток у формі орудного відмінка вживається з прийменниками над, під, перед, з, за, між. Він поєднується з дієсловами зі значенням ставлення до об'єкта мислення (над), сприймання (за), об'єкта, з яким суб'єкт дії перебуває в соціативному зв'язку (з), розподі-. лу щодо інших об'єктів (між) та ін., напр.: Врешті війнув вітрець — перед втікачами була наддунайська низина (М. Коцюбинський); Я ішла за тобою одна у юрбі
(Л. Костенко); Неначе я у чомусь завинився перед своїм народом немаленьким (М. Вінграновський); Погрібний-старший і розмовляв з кимось по телефону (В. Тарнавський).
Місцевий відмінок, що завжди є прийменниковим, однаковою мірою репрезентує як додатки, так і обставини. Тому завжди слід ураховувати наявність предметного значення іменника: чим більшою мірою зберігається предметне значення іменника, тим більше підстав говорити про додаток, напр.: У ній оживилася надія наново, й вона усміхнулася (О. Кобилянська); В алеї ще тинялися й сиділи на довгих лавах дівчата й хлопці (Петро Панч); Михайло Михайлович чудово розуміється на квітах, не згірш досвідченого садівника (Л. Смілянський).
Різновидом непрямого додатка є додаток, виражений неозначеною формою дієслова, який може залежати від перехідних і неперехідних дієслів. Додаток у формі інфінітива поєднується з кількома групами дієслів, зокрема з дієсловами, що означають бажання, прагнення суб'єкта виконати дію (хотіти, готуватися, прагнути, збиратися, братися, відважитися та ін.), намір виконати дію (домовитися, обіцяти, погодитися, думати, сподіватися, мріяти та ін.), сприяння чи перешкоду у виконанні дії (допомогти, дозволити, заборонити, навчити, дати), небажання виконати дію (боятися, ухилятися, відмовлятися, уникати, соромитися та ін.), напр.: Ніхто не відважувався увійти до Боженка (О. Довженко); / він терпляче сподівався зустріти свою єдину чарівницю (М. Стельмах); Зброя дзвенить, не дає на край суходолу ступити (М. Зе-ров); Взагалі він уникає говорити про свої високі почуття і пориви (І. Багмут); Дід-провідник зупинився, наказав усім залазити в комиші, скласти свої клунки й бути напоготові, а сам десь зник (М. Коцюбинський).
Інфінітивний додаток ізофункціональний (співвідносний) з прямим у формі знахідного відмінка іменника, непрямими безприйменниковими та прийменниковими додатками.
4. Засоби вираження додатка в українській мові
Додаток може бути виражений тими самим частинами мови, що й підмет:
1) іменником у непрямих відмінках без прийменника або з прийменником (найчастіше): Кожен день приносив якусь новину (А. Г.); Пішов на свій базар, купив хліба, огірків, пшенички (Г. Квітка-Основ'яненко);
2) займенником, співвідносним з іменником: Все б дивився наних (П. Тичина);
3) числівником: Семеро одного не ждуть (Народна творчість);
4) субстантивованими прикметниками і дієприкметниками: Вона згадала вчор_ашнє_ (П. М.); В мене нема тут з_найомих_ (М. К.); Штабний офіцер з молдованином-перекладачем допитував полоііених (О. Г.);
5) порядковим числівником або займенником, співвідносним з прикметником (субстантивованим): Деяким треба було йти у ліву руку, другим — у праву, третім — прямо. (Панас Мирний);
6) інфінітивом: Ой, як хочеться учитись (Павло Тичина);
7) прислівником (субстантивованим): А молоді про «завтра» сперечатись (Максим Рильський);
8) вигуком (субстантивованим): Несла ворона до мого двора, мов хліба крихітку, картаве «кра» (Іван Нечуй-Левицький);
9) словосполученням кількісних числівників або слів багато, мало, немало, кілька, декілька тощо з іменниками: Чернишеві вдалося подавити (що?) кілька вогневих точок (Олесь Гончар);
10) стійкими словосполученнями: Вітер зривав зі степу хвилі куряви (Олесь Гончар);
11) фразеологічними (нерозкладними) словосполученнями: Рілля біліє (в чому?) в бабинім тім літі, немов по всім широкім світі полотна білі простеля (Андрій Малишко;
12) цілим реченням: «Ой шумить високе жито» хочеться не читати, а співати (Максим Рильський);
