Втілення в образі Марусі Чурай моральної краси і таланту українського народу (за романом Ліни Костенко "Маруся Чурай") - Page 2

Маруся Чурай — втілення не тільки моральної краси українського на­роду, але і його талановитої душі. Обдарована поетичним талантом, Чураївна складає прекрасні пісні про кохання. Коли дівчина почула думу про свого батька, то зрозуміла, що над справжнім словом не владна і смерть. Померлий Чурай повернувся до життя в народній думі. І сама Маруся починає співати не тільки про свою тугу за милим, а, вбираючи в себе радощі й болі простих людей, розповідає в піснях про горе сплюндрованої, нещасної України, лицарство і звитягу її оборонців-козаків.

Для полкового обозного Івана Іскри Чураївна є душею народу, бо своїми піснями вона підкреслює його незламність, мужність, волелюбність.

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.

Іскра, що палко кохав Марусю, розумів, що її пісні обезсмертять украї­нський народ, розкажуть нащадкам про його боротьбу за волю і незалежність.

Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України, що клекотить у наших корогвах!

Гетьман Богдан Хмельницький також підкреслював великий талант Чураївни:

її пісні - як перло многоцінне,

 як дивен скарб серед земних марнот.

Добре усвідомлює гетьман, як багато важить для держави пісня, а надто тоді, коли "про наші битви на папері голо", коли історія України відображається лише у народній творчості. А без історичної пам'яті про под­виги предків никне і всихає, як дерево без кореня, любов до Вітчизни:

Таку співачку покарать на горло, —

та це ж не що, а пісню задушить.

Образ Марусі Чурай зливається з образом України, такої ж скривдже­ної, але нескореної, сильної духом.

Фізично кволою, ослабленою важкою недугою, яка спіткала її під час паломництва до Києва на прощу, виступає Маруся в останніх розділах рома­ну. Та проходячи випаленими містами і селами, торкнувшись душею того все­народного горя, Маруся стає спокійнішою, бо бачить, що її особисте горе — не найважче, як їй здавалось, а є тільки краплиною в морі народної трагедії. І ця стражденна душа оживає, відкривається назустріч і людському горю, і красі життя. Вона сильна духом, як український народ:

Цвіте земля, задивлена в свободу,

Аж навіть жити хочеться мені.

У цих словах героїні твору чітко віддзеркалюється духовна сила і велич нашої нації. Маруся немарно жила на світі, найкраща частка її єства вже належить вічності, стала духовним скарбом народу.