волхвом, бо це його доля, його служба, його Дар, який ще треба віддати людям. Коли ми стикаємося з Саньком за п’ять років у «Джурах-характерниках», юнак свідомо відточує свою майстерність волхва та воїна: він здатен рубати дерево ребром долоні, корити собі звірину й людей. Та внутрішньо хлопець залишився відкритим, товариським і спраглим чину. Санько радо передає власні вміння малому Телесикові з товариством, рятує від смерті Швайку з Грицьком, товаришує не лише з тваринами, а й із птахами та рибами.
Натомість Грицик — круглий сирота-пастушок, єдиною незвичністю якого є не так добрий зір, як звичка все помічати, уважно приглядатися до світу. На його прикладі письменникові вдалося художньо тонко показати людяність взаємовідносин у тогочасному українському селі: ніщо в поведінці чи характері хлопця, у ставленні до нього оточуючих не виявляє його обділеності чи упослідженості. Доля Грицика, як і кожної дитини у Воронівці, залежить не від статків чи статусу батьків, а від власних сил і спромоги та ще, певно, випадку. Хлопчик змалку обрав свій шлях — стати козацьким вивідником, як легендарний Швайка, і свідомо готує себе до цього: вчиться володіти зброєю, гартує тіло, вивчає татарську мову. За характером Грицик винахідливий і рішучий, щирий і відданий спільній справі та товаришам. Саме він бере у полон Тишкевича, попереджає напад на Кам’яницю, зрештою, стає відданим джурою Пилипа Швайки. У другій частині дилогії ми бачимо Грицика вправним хитромудрим воїном, що не лише володіє давніми навичками бою, а й вигадує спосіб покарання пана Заремби, хитрістю рятується від колишніх посіпак Тишкевича, знаходить порятунок для татарських пастухів тощо. Так як і раніше Грицик — добродушний веселий юнак, здатний щиро сміятися над власною «поразкою» під час женихання Манюні, брататися з татарським однолітком й опікуватися долею малого Телесика. Власне, на прикладі Грицика й, згодом, Телесика ми бачимо, як саме доростав своєї сили й слави легендарний Швайка, як загалом передавався й поширювався козацький досвід з покоління в покоління.
Одним із головних сюжетотворних образів повісті є й Демко Дурна Сила (Манюня), напрочуд сильний фізично та не надто метикуватий онук діда Кібчика. Це чи не найдраматичніший персонаж твору, котрий найбільше змінюється впродовж дії, стаючи іншою людиною в прямому значенні слова (отримує нове ім’я). Доля Демка демонструє, яким чином сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і, водночас, засвідчує глибоку людяність і справедливість наших пращурів. У «Джурах-характерниках» Демко першим із молодих героїв знаходить собі пару, беручку й метикувату дівчину, здатну скерувати на добре його неабияку силу. Юнак так само дослухається до порад старших, працьовитий і відданий в дружбі та любові.
Та ключовим позитивним персонажем твору є воронівський сирота, козацький вивідник Пилип Швайка, чиє ім’я винесене в заголовок твору, тим самим вказуючи, що саме він є зразком, витвореним письменником для наслідування юними читачами. Швайка — людина-легенда, вовкулака-перевертень зі стома лицями, боєць і шпигун й, водночас, щира, відкрита та добра душа. Як і попередній центральний персонаж В. Рутківського князь Боброк, Пилип Швайка має вірного друга — коня Вітрика, який розуміє людську мову й самостійно виконує доручення господаря. А ще він має вовка-побратима Барвінка, що не раз рятував козакові життя. Та й сам Пилип — людина неабияка: знає всі козацькі хитрощі, уміє бути «своїм» і серед татар, і серед поляків, знається на травах і зброї. Та головне в ньому — самовіддана любов до своєї землі і щира відданість людям, які на ній живуть. У другій книжці дилогії більш явною стає державницька скерованість діяльності Швайки. Він пам’ятає мирні часи за Мамая і заново вчить «урусів» і татар товаришувати й торгувати, чує в собі як кров знищених батьків, так і голос татарської родини, яка виростила його як сина. Водночас, Швайка — організатор і провідник козацтва, що задумав підняти повстання невільників у Криму, хитрий і підступний воїн-вивідник, здатний стерпіти власні й чужі муки заради загальної справи. Символічно, що ворог викриває Пилипа завдяки пану Зарембі, якого Швайка, справедливо, але занадто жорстоко позбавив найдорожчого — волі. Поступившись власній совісті, герой наче втратив на час Божий захист, і тільки безмежна віра в нього друзів і товаришів, які приходять на допомогу, рятує Швайку. Гине його великий задум про заколот у Криму, та сам він лишається жити, аби в «Епілозі»почути з вуст малого Телесика обіцянку-мрію про те — таки повстання.
Образ сироти Телесика є ключовим для розуміння задуму дилогії. Якщо про те, як доростав своєї духовної сили та фізичної вправності Швайка, ми можемо лише здогадуватися, шлях змужніння Грицика й Санька — простежуємо впродовж усього твору в деталях, то майбутнє Телесика, здається, можемо передбачити від самої появи героя на сторінках роману. Але хлопчик у всьому перевершує своїх попередників, ніби об’єднує їхні кращі риси — він має
