"Бояриня" Лесі Українки: конспект уроку в 10 класі - Page 4

традицiйну постать жiнки.

Особистiсно-свiтоглядна характеристика Оксани

Виховання в демократичному середовищi

Кохання до Степана, життя в Москвi

Вiдмова Степана повернутися в Україну

Вiрнiсть шлюбним обов’язкам

Сни

Марення Хвороба

Смерть

ЛІНІЯ ЖИТТЯ ОКСАНИ

Усвiдомлення свого патрiотичного обов’язку служити Українi - Любов до України, до всього свого й повага до чужого - Мрiї про щасливе майбутнє з коханим чоловiком - Несприйняття мiсцевих традицiй, звичаїв, ставлення до жiнок - Бiль через приниження рiдної землi московськими сановниками й заборону пiдтримувати контакти з рiдними i близькими - Духовна єднiсть з однодумцями, прагнення допомогти їм - Усвiдомлення власного безсилля через неможливiсть будь-якої самостiйної дiї - Уболiвання за долю рiдної землi в Українi, яка завжди була значною суспiльною силою, а не лише матiр’ю, дружиною, господинею до-му. Тому i героїню «Бояринi» Леся Українка змалювала багатою, сильною характером, освiченою молодою особою, що здатна сама захистити себе:

Не думай, нiби я пуста панянка, що тiльки має на умi забави та залицяння.

З поеми видно, що вихована на демократичних засадах Оксана – «перша братчиця в дiвочiм братствi», вона активна, дiяльна. Членкинi цього братства, пошивши корогву, таємно посилають її до Чигирина.

В образi Оксани яскраво виражена українська ментальнiсть. Це виявляється вже у сценi освiдчення Степана до дiвчини. Засоромлена палкими словами любовi й злегка затримана Степаном за руку, дiвчина гордовито заявляє, що вона не «холопка з його вотчини», й iнiцiатива в любовному побаченнi непомiтно переходить до неї. Оксана розповiдає про прихильне ставлення батькiв до юнака, розпитує про його родину, а насамкiнець обiцяє вийти ще, «як мати ляжуть спати».

Кохання до Степана, життя в Москвi.

Її кохання до Степана щире, справжнє. Вона не уявляє, яким буде її життя в чужiй сторонi, однак свої сумнiви притлумлює думками, що росiйська мова близька до української, а вiра цього народу – теж православна. Отже, психологiчного бар’єру в героїнi перед Московщиною нема:

Хiба ж то вже така чужа країна? Таж вiра там однакова, i мову я наче трохи тямлю, як говорять.

Можливо, чужий край лякав би Оксану, якби вона там опинилася сама, але з люблячим чоловiком їй нiчого не страшно. Степан сподiвається втекти вiд нелегкої московської дiйсностi в рай подружнього життя, де «в цiлiм свiтi вже нема чужини»:

От побачиш, яке ми там кубелечко зiв’ємо, Хоч i в Москвi! Нiчого ж там чужого
У нашiй хатоньцi не буде – правда?

Устами Степана авторка висловлює думку про можливiсть щасливого життя й у далекiй, непривiтнiй i чужiй Москвi.

Утiм дуже швидко її мрiї про щасливе родинне життя облiтають, як вишневий цвiт. Оксана переконується, що не так просто й легко призвичаїтися в Москвi, як їй здавалося здалеку. Безжальна дiйснiсть втручається у взаємини подружжя, якi в Українi вважалися святими й нiкому не пiдпорядковувалися. «Целовальний» обряд принижує молоду жiнку. Це вже не що iнше, на її погляд, як зазiхання на сiмейну цноту. Тому Оксану дуже гнiтять цей бруд i неслава у росiйських звичаях, те, що доводиться переступати через свої моральнi переконання.

Не минає й кiлькох днiв, як Оксана довiдується, що навiть у багатих родинах росiйськi жiнки – без- правнi, покiрнi, слухнянi, не здатнi захистити свою гiднiсть.

Вiдмова Степана повернутися в Україну.

Згодом Степан забороняє Оксанi приймати Яхненка, спiлкуватися з братом Іваном, наказує спалити листа вiд братчицi-товаришки. Оксана, вiдчуваючи духовну єднiсть з однодумцями, прагнула допомогти їм, вiддавши частину грошей зi свого посагу, бо в цьому вони мали «пильну потребу». Та знову наткнулася на Степанiв спротив. З болем вона каже чоловiковi: «Я гину, в’яну, жити так не можу!»

Як же страждає ця чиста, горда дiвчина. Доля послала їй тяжкi випробування. До глибини душi вражає Оксану приниження рiдної землi московськими сановниками. Здирства, хабарi, грубе поводження – це ще не весь перелiк тих безчинств, що їх творять вони в Українi. Оксана пропонує Степановi втiкати будь-куди вiд царя i немилого серцю чужого побуту. Але чоловiк не згоджується. Розумом i серцем вiдчуваючи рабську неволю, Оксана терпить подвiйний гнiт: i як жiнка, i як українка.

Москва вiдторгнула Оксану – вона там чужа. На цьому письменниця наголошує навiть семантикою iменi героїнi (Оксана – з грец. «чужоземка»). А Степан приречений на вiчнi мандри, безперспективнi пошуки долi в чужих краях, про що теж промовляє семантика його iменi (Степан – з грец. «коло», «вiнець»).

Вiрнiсть шлюбним обов’язкам.

Степан бачить, що дружину охоплює ностальгiя, вона сумує за Україною. Вiн пропонує їй їхати додому, повертає Оксанi присягу, сподiваючись, що в рiднiм краї вона оживе душею. Проте вона вiдмов- ляє чоловiковi, бо залишається вiрною шлюбним обов’язкам i коханню до нього, яке неможливо вирвати з її серця:

Ти думаєш, як я тепер поїду
вiд тебе геть, то не лишиться тут моя душа?

У її рiшеннi залишитися поруч iз коханим до кiнця немає й краплинки корисливостi, егоїстичного мотиву.

Зрозумiвши, що вся сила її любовi не здатна вирвати Степана з тенет неволi, утративши надiю на вiльне життя, на поновлення зв’язкiв iз рiдним краєм, Оксана повiльно, як свiчка, згасає.

Та остаточно зламали Оксану не умови життя


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.