трансформувалася в знак L.
Усi iншi числа в римськiй нумерацiї утворюються «додаванням» i «вiднiманням» вузлових. Якщо менша цифра стоїть праворуч вiд бiльшої, то вона додається до неї (причому ця операцiя може повторюватися не бiльше трьох разiв), якщо лiворуч, то вiднiмається (тут повтор менший вiд цифри не допускається). Наприклад, запис IX у римськiй системi числення позначає число 9, а запис XI – 11. Число 38 маєтакийвигляд: ХXXVIII=10+10+10+5+1+1+ 1, 1943 – МСМХLIII. Хоча в цiй системi немає нуля, число можна записати, обходячись без нього. Наприклад, 1709 – МDCCIX. Основнi вади системи – її незручнiсть для запису арифметичних дiй i певна неусталенiсть, «неодиничнiсть» ключових чисел, якi не тiльки додаються, а й вiднiмаються.
Єдиних правил запису римських чисел дотепер не iснує, не прийнято щодо них i мiжнародного стандарту.
Як видно з таблицi 1, цифри перших десяти чи- селмаютьтакийвигляд:I–1,II–2,III–3,IV–4, V–5,VI–6,VII–7,VIII–8,IX–9,X–10.Щоб записати будь-яке число вiд 10 до 40, треба до основної цифри, яка позначає десятки (X, XX, XXX, XL), додати вiдповiдну цифру з першого десятка. Наприклад, число 17 матиме вигляд XVII, число 45 – XLV.
Числа вiд 50 до 90 починаються з L. Наприклад, 59 виглядає як LIX, 76 – як LXXVI, а 83 – як LXXXII. У записi чисел вiд 90 до 99 як основна (90) використовується XC, до неї долучаються вiдповiднi цифри, що позначають перший десяток. Наприклад, 97 має такий вигляд: XCVII.
Великi числа позначають так: спочатку число тисяч, потiм сотень, десяткiв i, зрештою, одиниць. Отже, 994 записується як MMMCMXCIV, число 1667 – як MDCLXVII, а 572 – як DLXXII.
Римськими цифрами користувалися тривалий час. До XVIII ст. у Європi їм надавали перевагу в офiцiйних паперах (чомусь вважалося, що арабськi цифри легко пiдробити).
У наш час знати римськi цифри потрiбно не тiльки тому, що ми й досi на них натрапляємо в рiзних iсторико-культурних сферах – у старовинних книжках i часописах, на давнiх надгробках тощо, – а й тому, що вони продовжують «жити» у позначеннi дат, столiть або тисячолiть (XXI столiття, III тисячолiття до н.е.), у рiзноманiтних рубрикацiях – у нумерацiї томiв, роздiлiв i глав багатотомних видань, у науковiй лiтературi (пiдручниках, посiбниках – для позначення пунктiв списку). У наукових виданнях римськими цифрами, зокрема, ча- сто позначають передмови, а арабськими – сторiнки авторського тексту (до речi, з суто прагматичною метою - щоб не виправляти посилання всередині основного тексту, коли змінюється нумерація передмови).
Римськими цифрами послуговуються для позначення порядкових номерiв монархiв: Карл V, Петро I, Катерина II, розрiзнення антропонiмiчних тотожностей, переважно публiчних осiб: Дмитро Орлов I, Дмитро Орлов II, Дмитро Орлов III, нумерацiї важливих подiй або пунктiв списку: Ігри XX Олiмпiади, IV Унiверсал, найменування валентностi хiмiчних елементiв: Водень (H) I; Йод (I) I (III, V, VII); Мiдь (Cu) I, II; Кисень (O) II; Залiзо (Fe) II, III; Марганець (Mn) II, IV, VII; Фосфор (P) III, V, маркування сувенiрних виробiв, зокрема годин- никiв, циферблатiв «пiд старовину», запису дат (до речi, число в датах – це завжди порядковий числiвник).
За радянських часiв римськими цифрами в датах позначали мiсяць року: 23/II-87, 6.XII.79. Комп’ютерне опрацювання iнформацiї видозмiнило формат написання дати. Мiжнародна органiзацiя ISO пропонує оформляти дати цифровим способом у такiй послiдовностi: рiк, мiсяць, день. Наприклад:2007 05 09 (9 травня 2007 р.) або: травень 9, 2007. Проте не всi країни свiту використовують цей поря- док написання дат. Скажiмо, у Росiї, Українi, Великобританiї узвичаєна така послiдовнiсть: день, мiсяць, рiк, а в США – мiсяць, день, рiк. Щоб не виникало подiбних розбiжностей у написаннi дат, запропоновано i певний компромiс: використання мовно-цифрового способу. Наприклад: 7 May 2005; Feb. 2006.
Нинi формати дат не завжди збiгаються, виникають розбiжностi, примiром, в англiйському мов- леннi. У Британiї iснує така послiдовнiсть у записi дат: день, мiсяць, рiк – 13 липня 2010; у США – мiсяць, день, рiк – липень 13, 2010; а коли використовують такий нормативний формат, як 11/7/2010або 11-7-2010, то виникає двозначнiсть: у британському варiантi це буде 11 липня, 2010, а в американському – 7 листопада, 2010. Найпоширенiшi форми запису дат в Українi: 24.09.2012; 24 вересня 2012 р. Другий варiант рекомендується для документiв особливої ваги (наприклад, фiнансових).
Стосовно числiвникових мовних запозичень, то досить прочитати латиною назви лише основних чисел римської нумерацiї, i стане зрозумiло, що i квiнта, i центнер, i мiльйон, i багато iнших слiв є вiдчислiвниковими, походять вiд назв цiєї нумерацiї. 1–Unus,2–Duo,3–Tres,4–Quattuor,5–Quin- que, 10 – Decem, 100 – Centum та iншi латинськi назви в українському мовленнi стали префiксами, частиною словосполучень (ун-, ду-, три-, квадри-, квiнти-, сексти-, септи-, окти-, нонi-, деци-), про кiлькiсне значення яких iнколи не згадують.
Близькою до римської нумерацiї, зокрема за назвами цифр, була аттична система числення (вiд Аттики – назви грецької областi). Її ще називали геродiановими знаками (за iменем римського iсторика, грека за походженням Геродiана (170 – бл. 240), у працях якого трапляються цi знаки). Найдавнiший запис в аттичнiй системi знайдений у VI ст. до н.е. Вузловi числа в нумерацiї: 1 – унус, 5
