iзольований, тобто щось абсолютно несумiсне зi свiдомою установкою. Саме з цiєї причини ми неохоче наближаємося до забороненої кiмнати, хоча водночас вiдчуваємо, що вона вабить нас i викликає бажання увiйти». Закономiрно, що героїня казки не змогла перебороти свою цiкавiсть, тому й вiдкрила забороненi дверi. Оглядання такої кiмнати, очевидно, має сприйматися як вiдкриття чогось нового в людськiй душi, адже ключ до потаємної кiмнати «символiзує дозвiл пiзнати найтемнiшi таємницi душi».
Фольклорист Д.Калшед, аналiзуючи нiмецьку казку «Птиця Фiца», вiдзначив: «Те, що чарiвник дає ключi до своєї власної трансформацiї i до трансформацiї третьої жiнки, пiдтверджує припущення, що вiн є символом того, що Юн назвав “архаїчною амбiвалентною Самiстю”, яка ще не олюднена належним чином». Однак у казцi «Птиця Фiца» чарiвник, котрий дає ключ вiд забороненої кiмнати своїй дружинi, є чоловiком, якого, на наш погляд, варто iнтерпретувати як уособлення негативного Анiмуса героїнi. У казцi «Нiма царiвна» роль чарiвника вiдiграє баба-вiдьма, котра сприяє процесу iнiцiацiї й iндивiдуацiї героїнi, тому, з позицiї психоаналiзу, може трактуватися як метафоричне уособлення Самостi героїнi.
Марiка порушила табу, i цей вчинок визначив подальший розвиток подiй. Вiдчинивши дверi забороненої кiмнати, вона побачила мертву бабу, котра «в чорному лежить у деревищi». На думку К.-П.Естес, покiйник або покiйники в потаємнiй кiмнатi є символами омертвiння сил душi, якi, однак, здатнi вiдродитися. Проектуючи таку казкову iсторiю на процес iндивiдуацiї жiнки, дослiдниця вiдзначає: «Коли жiнка вiдкриває у своїй душi ту кiмнату, котра показує наскiльки вона мертва, наскiльки знищена, вона бачить, що рiзнi частини її жiночої природи та iнстинктивної душi вбитi й покiрно померли за багатим фасадом. Тепер, коли вона це бачить, коли розумiє, що потрапила в полон i що все її духовне життя поставлено на карту, вона може утвердити себе надiйнiше». Побачене в потаємнiй кiмнатi дiйсно робить героїню стiйкiшою, впевненiшою в собi, здатною перебороти бiль i страждання. Баба є метафоричним образом Самостi i сприяє духовному зростанню героїнi. Д.Калшед розглядає Самiсть «як внутрiшнiй фактор, що органiзує процес iндивiдуацiї разом з Ego, що виступає у ролi молодшого компаньйона».
Повернувшись, баба вже знала, що дiвчина вiдкривала заборонену кiмнату. Те, як вона дiзналася про порушення табу, казка замовчує – тут на ключi не з’являється кров (як у казцi «Синя Борода»), i вiн не змiнює свiй колiр на iнший. Баба почала розпитувати дiвчину про те, що вона бачила у дванадцятiй кiмнатi, але Марiка не наважилася розповiсти про побачене. За непослух вiдьма залишила дiвчину саму в лiсi й зробила її нiмою.
Марiку знайшов цар i одружився з нею. Коли в них народився син, цар був далеко, замiсть нього з’являється баба, котра знову розпитує про те, що героїня бачила в дванадцятiй кiмнатi, однак вiдповiдi знову не отримує. Розлючена вiдьма розриває дитину й зникає, а слуги вирiшують, що немовля з’їла цариця, про що згодом розповiдають царю. Так повторюється ще два рази, i пiсля зникнення третього сина царицю засудили до смертi – «завiсити серед мiста й спалити». Перед виконанням вироку з’явилася баба в каретi з трьома хлопчиками, вiддала їх батькам, повернула Марiцi здатнiсть говорити й похвалила за вмiння зберiгати таємницю.
Отже, героїня не виказує таємного знання, отриманого завчасно. Казка не розкриває мотивiв її поведiнки, ми розумiємо лише, що це заборонене знання має стосунок до смертi, до ритуалiв переходу й є запорукою отримання жiнкою iншого соцiального статусу. Випробовування героїнi мовчанням постає як своєрiдна iнiцiацiя (подiбний мотив бачимо i в казцi «Про нiму графиню i її трьох синiв»), а мертва жiнка в забороненiй кiмнатi сприймається як Богиня, про яку писала Абендрот: «У пiдземному i пiдводному свiтi живе богиня-баба, богиня смертi – Стара жiнка, котра знищує все життя в глибинi i водночас воскрешає його, виносячи з глибини нагору; вона – таємне божество вiчної смертi i вiчного воскресiння; вона визначає астрономiчнi цикли (зникнення й появу зiрок) i в такий спосiб i цикли рослинного й людського життя; таким чином, вона є володаркою космiчного порядку i втiленням вiчної мудростi». Абендрот окреслює й стосунок богинi до смертi, вiдзначаючи, що смерть у казковiй картинi свiту є не чимось остаточним, лише iншим станом, котрий вiдповiдно до космiчних законiв з’являється i зникає. Це мiркування у метафоричнiй формi присутнє й в останнiй з аналiзованих нами казцi. Тому, побачивши в потаємнiй кiмнатi бабу мертвою, а потiм знову живою, коли та нiбито нiзвiдки з’явилася, Марiка, очевидно, вiдкрила для себе безкiнечнiсть iснування людської душi, можливiсть вiдродження пiсля смертi.
Казка свiдчить, що не досить отримати сакральне знання, треба навчитися вiрити в його силу й користуватися ним. Власне, саме тому героїня й не виказує побаченого в забороненiй кiмнатi. Пройшовши перший етап обряду iнiцiацiї – отримавши сакральнi знання, вона повинна пройти й другий, пов’язаний з народженням дiтей. Героїня дозволяє бабi вбити її синiв, оскiльки знає, що їх смерть тимчасова – вони все одно повернуться до життя. Так, пройшовши випробовування знанням про
