Проблема української діалектографії, ідеографії. Сучасні дослідження української діалектної фразеології

 

Наявні сьогодні джерела інформації про українську діалектну лексику демонструють неповноту, лакунарність матеріалу, наявність різноманітних обмежень у його репрезентації, що було зумовлено засадами створення праць різного типу, рівнем теоретичного осмислення лексики говірок як об’єкта вивчення. Метою подальшого пізнання лексики діалектів залишається забезпечення повноти вияву її складу, семантики, географії, функціональної диференціації, генези. Зібрання та впорядкування лексики говірок у формі словників чи лексичних атласів не є кінцевою метою її опрацювання; це лише етап у створенні належної емпіричної бази для наступних досліджень.

         Поняття «діалектний словник» сьогодні об’єднує праці, які суттєво відрізняються своїми засадами. Ці відмінності можуть стосуватися: а) кола носіїв діалекту, чиє мовлення репрезентоване у словнику; б) наявності чи відсутності обмежень у репрезентації лексики говірок. Репрезентація всієї записаної в говірках лексики відносить такий словник до типу повного словника; при цьому повний не означає вичерпний, а лише такий, за межі якого не виведено елементи, спільні з лексикою літературного ідіому. Хоча можливість підготовки повних діалектних словників піддавалася сумнівам, проте практика останніх десятиліть підтвердила можливість їх створення та цінність як бази для розв’язання принципово інших проблем діалектної лексикології.

         У переважній більшості діалектних словників добір лексики диференційний – реєстри словників обмежені лексикою, яка відрізняється (формальними чи семантичними ознаками або їх поєднанням) від нормативної для літературної мови. Не виключена і протилежна засада – створення інтегрального словника, у якому було б репрезентовано лексику, спільну для говірок і літературної мови, що уможливило б з’ясування ступеня угрунтування літературного ідіому в говірках та характеру впливу літературної мови на говірки. Тип селекції матеріалу може бути змінений: контрактивним лексикографічним аналізом можуть бути охоплені кілька говірок одного діалекту чи різних діалектів однієї мови чи різних мов; з одного боку, говірки, а з другого, – жаргон, арго, сленг, або мова фольклору відповідної говірки (говірок). Такі різнопланові зіставлення здатні розкрити генетичну чи функціональну стратифікацію лексики в діалектному мовленні. За ідеографічним віднесенням лексики діалектних словників останні поділяються на а) моно тематичні, які охоплюють лексику однієї тематичної групи (словники А. Л. Берлізова, Н. П. Дейниченко, О. М. Євтушка, Г. І. Гримашевич, І. В. Магрицької та словники-індекси І. В. Сабадоша, П. Ф. Романюка, В. М. Куриленка, В. М. Бережняк), що постали як продовження опису лексики окремих і тематичних груп, а тому належать до типу повних словників; б) словники, зорієнтовані на відтворення лексики безвідносно до її тематичного поділу (словники А. Москаленка, Г. Аркушина, В. Чабаненка, М. Онишкевича). Цінним міг би бути словник лексики кількох тематичних груп, близьких за принципами структурної організації, що дозволило б простежити ступінь регулярності, що дозволило б простежити ступінь регулярності виявів окремих факторів системо творення у лексиці говірок.

         Кріи експлікативних словників різних типів можливі також експлікативно-інтерпретативні словники, у яких відтворювали б не лише сукупність матеріалу, а й результати його аналізу за обраними засадами. Такими засадами можуть бути: а) просторова стратифікація лексики, зокрема за напрямами ізоглосних зв’язків досліджуваного ареалу з іншими ареалами у межах діалектної мови чи групи споріднених мов, а також ексклюзивних локалізмів у межах континууму; б) часова стратифікація лексики, зокрема відношення до лексики інших часових зрізів, насамперед реконструйованого пізньопраслов’янського та зафіксованого давніми писемними пам’ятками; в) стратифікація за джерелами іншомовних впливів на говірки.

Словник становить об’єднання лексики говірки безвідносно не тільки до конкретних діалектоносіїв, їхніх ідіолектів, а й до часу, коли зафіксовано відповідні матеріали. Час у словнику може бути абсолютним – коли вказано на час записування матеріалу, і релятивним – у проміжку від перших джерельних фіксацій до моменту завершення опрацювання чи й видання словника. Часові проміжки можуть бути значними, охоплювати понад століття, що вимагає спеціального коментування щодо актуальності лексики, уміщеної в словнику. Результативним є інший прийом опрацювання діалектної лексики – суцільна перевірка стану збереження лексики, зафіксованої давнішими лексикографічними джерелами; при цьому діалектний словник виконує роль своєрідного питальника.

Евристична цінність діалектного словника залежить від принципів та джерел формування корпусу одиниць. Останній може постати як наслідок: а) записування лексики за питальником чи низкою питальників; б) на підставі виписок матеріалів з усного поточного мовлення діалектоносіїв чи розписування текстів діалектного мовлення; в) шляхом об’єднання свідчень різних джерел, включно з поза лінгвістичними.

Схожі матеріали


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.