герої чарiвних казок є проекцiями рiзних архетипiв, визначаючи архетип як прообраз, iдею, вродженi психiчнi структури, первиннi схеми образiв фантазiї, що мiстяться в колективному несвiдомому, апрiорно формують активнiсть уяви й лежать в основi загальнолюдської символiки. В аналiтичнiй психологiї К.- .Юн а архетипи – це компоненти «колективного несвiдомого», якi сформувалися у найдавнiшi часи i визначають структуру моральної, естетичної i пiзнавальної дiяльностi людини. Основу духовного життя складає досвiд, який передається вiд поколiння до поколiння i являє собою сукупнiсть архетипiв. Архетипи, проецiюючись на зовнiшнiй свiт, визначають своєрiднiсть культури суспiльства. Серед найважливiших архетипiв колективного несвiдомого К.- .Юн називав такi: «Тiнь, Старий, Дитина (включно з юним героєм), Мати (“прамати” i “земна мати”) як верховна особистiсть (“демонiчна” i тому верховна, така, що стоїть згори) i її протилежнiсть – дiвчина, потiм Анiма у чоловiка й Анiмус у жiнки» [19; 115]. Тiнь – це друге «я» героя (alter ego), його недиференцiйована несвiдома частина, один з виявiв архетипу Духа. Тiнь може бу- ти позитивною (у казках – помiчник героя) або негативною (антагонiст героя), її рiзновидом є образ трикстера. На думку К.- .Юн а, всi архетипи мають i позитивний, i негативний, i хтонiчний аспекти, з яким аспектом архетипу Духа зiштовхнеться герой, залежить вiд нього самого. Вiн може спочатку вiдчувати на собi негативний, а потiм позитивний аспект. У казцi завжди iснує вибiр мiж правильною i неправильною поведiнкою. Якщо герой поводиться правильно, то антигерой – навпаки, неправильно, тому те, що вiн отримує в нагороду за свою поведiнку, протилежне нагородi героя». Архетип Духа (його рiзновиди: Самiсть, Тiнь, Анiма/Анiмус) може об’єктивуватися в казцi в образi тварини, що свiдчить про його «демонiчно-надлюдську та тваринно-недолюдську» семантику.
Архетип Анiма – це персонiфiкована «фемiннiсть» у несвiдомому чоловiкiв, яка об’єктивується тiльки в «чоловiчих» казках, оскiльки вони є метафоричними сценарiями iндивiдуацiї чоловiка, а отже, передбачають розвиток його Анiми або ж осягнення її у процесi складних випробувань. Анiма може проецiюватися на молодих героїнь i залежно вiд їх ставлення до героя матиме або позитивну, або негативну семантику (позитивна Анiма, справжня фемiннiсть / негативна, демонiчна). Як зазначає В.Шинкаренко, «анiма часто потрапляє пiд негативний вплив духа. І тому для того, щоб нею оволодiти, героєвi потрiбен пiдйом свiдомостi, що вiдбувається тiльки в результатi рiзноманiтних випробувань; внаслiдок кожного з яких здiйснюється проникнення несвiдомого у свiдомiсть». Згiдно з концепцiєю К.- .Юн а, образ старої жiнки в «чоловiчих» казках є персонiфiкацiєю материнської Анiми (доброї або демонiчної матерi).
У «жiночих» казках постає архетипний образ Анiмуса – уособлення «маскулiнного» у психiцi жiнки. Вiн проецiюється на чоловiчi персонажi. Об’єкт кохання героїнi є уособленням конструктивного Анiмуса (справжньої маскулiнностi), а її переслiдувач або викрадач – проекцiї негативного (демонiчного) Анiмуса, на батькiвський персонаж проецiюється iнфантильний прояв цього архетипу.
Архетип мудрого Старого (в «чоловiчих» казках) та Старої (в «жiночих») є регулюючим центром несвiдомого, котрий К.- .Юн назвав Самiстю. На думку вченого, в Самостi криється весь психiчний змiст особистостi, «вона є регулюючим центром колективного несвiдомого. Будь-який iндивiд i будь-яка нацiя мають свої власнi способи усвiдомлення i взаємодiї з цiєю психiчною реальнiстю». На головного героя/героїню казки проецiюється Ego («я») або iмпульс Ego, але у фiналi вiн/вона має досягти рiвня Самостi.
На думку К.- .Юн а, саме казка дає змогу найкраще вивчити «порiвняльну анатомiю» людської психiки, адже, на вiдмiну вiд легенд i мiфiв, у яких архетипний змiст людської психiки криється пiд пластом багатовiкових культурних нашарувань, казки вiдображають основу психiки бiльш зрозумiло й чiтко, тому що мiстять набагато менше специфiчного культурного матерiалу.
Послiдовниця К.- .Юн а, М.-Л. фон Франц, дiйшла висновку, що всi чарiвнi казки намагаються описати такий психiчний феномен як прагнення людини до осягнення власної Самостi, до усвiдомлення сенсу життя. Пiзнання Самостi, що у рiзноманiтних своїх проявах дуже складна для нашого розумiння, можливе лише в далекому майбутньому. «Саме тому,– пише дослiдниця, – нам необхiднi сотнi казок i тисячi їх повторiв з рiзними композицiйними варiацiями. Але навiть тодi, коли цей феномен буде усвiдомлено, тема не буде до кiнця вичерпана».
За слушним спостереженням фольклориста юн iанської школи Х.Дiкманна, «казку можна використовувати для тлумачення чоловiчої i жiночої психологiї, а також для вирiшення проблем, пов’язаних iз рiзними життєвими етапами». Тому вважаємо вдалою класифiкацiю О.Никифорова, який виокремив три групи чарiвних казок: «чоловiчi», «жiночi» й «нейтральнi». Саме такий подiл дає змогу системно проаналiзувати казковi мотиви та образи.
У цiй статтi ми зупинимося на «жiночих» чарiвних казках, у яких iнiцiацiю повинна пройти дiвчина. Слiд зазначити, що ритуал iнiцiацiї дiвчат вивчений гiрше, нiж вiковi iнiцiацiї юнакiв. У «жiночих» казках переосмислення обряду iнiцiацiї вiдбувається iнакше, нiж у «чоловiчих». У них майже нема описiв битв, а iнiцiацiя казкової героїнi полягає передусiм у випробуваннi його духовних i моральних якостей. Жiноча iнiцiацiя передбачає переважно психологiчнi чинники. У «жiночих» казках героїня активна, а герой виконує допомiжну функ- цiю, репрезентуючи внутрiшню маскулiннiсть героїнi – її Анiмус. Таким чином, казка вiдображає процес iндивiдуацiї
