драний надів на голову. Він там осоромить панича! Надінь мені добрий кобеняк!
Омелько. Та ви ж за кобеняк нічого не казали, а тілько за чоботи! (Набік.) От наказаніє господнє з таким паном:
звелів надіть чоботи, а чіпляється за кобеняка. (Пішов.)
Мартин. Ну, тепер з богом! (Встає.) Прощай. (Цілує Степана.) Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам'ять... трись, трись меж людьми - і з тебе будуть люде!
Палажка. Здоров'я бережи, шануйся, сину. (Цілує його.) Молися богу по книжці.
Степан. Прощайте, папінька! Прощайте, мамінька!!
Мартин. Кланяйся ж там Каєтану Івановичу, Свириду Петровичу...
Виходять.
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Кімната у Борулі.
ЯВА І
За столом сидять Мартин, Гервасій і Матвій.
Гервасій. Так от яке діло, пане Мартине: ти знаєш, що я чоловік не бідний, Микола у мене один, то. й він не буде бідувать; а в тебе одна дочка... Мій Микола і твоя Марися умісті виросли і полюбили одно другого, а ми з тобою давні приятелі... То як ти скажеш: чи не поженимо ми своїх дітей? Нехай давня наша приязнь закінчиться весіллям наших діток!..
Матвій. І яз охотою потанцюю на весіллі свого хрещеника! Ану, Мартине, рішайте, бо мені вже й танцювать схотілось!
Мартин. Так-то так, приятелю мій, я знаю, що ти не бідний, і, може, справді діти наші любляться, та не випада тепер віддать мені Марисю за твого Миколу.
Гервасій. Чого так?!
Мартин. Дочка моя дворянка, а твій син... ні дворянин, ні чиновник... так не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії...
Гервасій. Он що! Я тебе, Мартине, не пізнаю: поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде;
тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським...
Мартин. Що мені Красовський! Я сам уродзоний шляхтич! Красовський був безштанько, і батько його так само сидів у Шадурського на чинші, як і ми; а що він женився на дочці Шадурського і через те зробився державцем, то це ще не велика жеч! І мій Степан, бог дасть, дослужиться до чина та жениться на Тридурській, і ми зовсім тоді порівняємся з Красовським!
Гервасій. Далеко ходить! Красовський вчений, лікар, Красовський державець, а ти надимаєшся через силу, щоб з ним порівняться, бундючишся дутим дворянством, з добра-дива посварився з ним, - вір мені, що як будеш отак роздувать свій гонор, то Красовський з'їсть тебе!..
Мартин. Подавиться, пане Гервасію, подавиться - я глевкий!
Матвій. Глядіть, щоб він вас не підпік, ха-ха-ха!
Гервасій. Що ж ти тепер зробиш? От він не хоче, щоб ти сидів на його власності, - і вибирайся! А сам не підеш - під руки виведуть, за ноги витягнуть, викинуться за межу зо всім збіжжям! Що. там рівняться!..
Мартин. Мене викинуть? Мене за ноги витягнуть з прапрадідівського грунту?! О-о!.. Та хто посміє? А стрічний іск, а апеляція? Я його ще в острог посадю за обіду, я правду судом одшукаю, я йому покажу, яке я бидло і яке теля мій син!
Гервасій. Ти осліп од дворянства! І поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш і все-таки нічого не доб'єшся, і Красовський тебе випре звідціля!
Мартин. Не діжде! Не будь я Мартин Боруля! Мав би все хазяйство сплюндрувать, а докажу Красовському, докажу, що я такий самий дворянин, як і він. (Б'є себе в груди.) Уродзоний шляхтич Мартин, Генадієв син, внук Матвія Кардова, правнук Протасія Гервасієва, Боруля з сином Степаном, герба Тшівдар!.. О, стокроць дяблів * його мамці і його таткові!
Гервасій. Гай-гай! Та ще й зелененький! Герб?.. А звідкіля, що означа те слово Тшівдар, ти сам не знаєш.
Мартин. А нащо мені знать? Герб - то єсть знак шляхетського достоїнства!
Гервасій. Де вже нам носиться з гербами! Правда, що ми всі шляхтичі і всі дворяни, тільки щабльові.
Матвій. Ха-ха-ха! Щабльові? Як-то, пане Гервасію, щабльові?
Гервасій. Такі, виходить, маленькі, що повипадали крізь щаблі своїх не вшитих лубками возів і розгубились... Одно слово, голопуза шляхта!
Матвій. Ха-ха-ха!
Мартин.-Може, ти й щабльовий, і голопузий шляхтич, а я уродзоний! Не віриш? У мене е копія з протоколу депутатського собранія, коли хочеш- покажу; Я і сам не знав, а тепер довідався, що прапрадід мій був стражником та-моженог-о скарбу і на його бумагах підписаний сам суперетендент Севастян Подлевський... от що! І у Красовського не кращі бумаги.:
Гервасій. Що там бумаги! Краеовський на лікаря вивчився, то йому і шляхетство пристало. Тепер він їздить у калясі, його вже крізь щаблі не протягнеш, а бумаги - тьфу! І в мене було їх доволі, а тілько я переконався, що нам дворянство так личить, як корові сідло.
Мартин. Може, ти й корова; а мій прапрадід...
Гервасій. .Був,стражник? Чув! А мій був підкоморий!
Мартин. Твій
