Іван Карпенко-Карий "Мартин Боруля" - Page 18

не доказав? Повір мені, Мартине, нічого з цього не буде, тілько хазяйство зведеш, дітей старцями зробиш і сам у бідності помреш. Чого ж ти хочеш? 
Мартин. Дворянства... 
Гервасій. Ні, торби! Воно ж тебе в хворобу угнало, глянь на себе... воно тебе посварило з Красовським і зо мною, - всі біди твої від нього!.. Хазяйство ледве живе, а дворянство без розуму і без науки хліба не дасть. Послухай мене: спали всі бумаги, щоб і не свербіло, бо ти слабий на дворянство і умреш, від цієї хвороби. 
Мартин. А як утвердять?.. Може, хоч після смерті утвердять... 
Гервасій. Ну, роби як хочеш! 
Палажка. Старий, зглянься на нас, послухай Гервасія, нащо нам те дворянство, як ти помреш, а ми без хліба останемся... 
Марися. Рідний мій, дорогий тат... папінька! Нам не треба дворянства; одного бажаєм: щоб ви одужали, і знову будем жить весело, як колись... 
Боруля шука очима Степана. 
Степан. І я, папінька, не хочу дворянства... 
Мартин. І ти, Стьопа?! Не хочеш? Дворянства не хочеш?.. Ти? (Зітхає.) Всі не хочуть... Хлопи... хлопи!.. (До Палажки.) Піди, душко, принеси палятурку, там у мене під подушкою... 
Палажка пішла. 
Нехай Омелько принесе соломи і затопе грубку. 
Марися пішла, а-через яке врсм'я вертається з Омельком, котрий вносе солому, запихає у грубку і підтоплює. 
Потухне послідня іскра від бумаг, потухне моє життя... Умру на ваших очах, побачите! 
Палажка вносе палятурку, повну бумаг. Мартин розв'язує. 
Право на дворянство!.. Грамота... герб!.. І це все спалить?.. (Читає крізь сльози.) Отношеніє Дворянского депутатського собранія от 16 февраля 1858 года за. № 1541 о признанії рода Борулі в дворянстві. (Говоре.) Було ж, виходить, за що признать... Атестат прапрапрадіда. Підписав сам суперетендент Савостьян Подлевський... Бумага синя... як лубок... старинна бумага! (Чита.) Отношеніє Казенной Палати о несостоянії рода Борулі в подушнім окладі... (Говоре.) Скрізь Боруля, а там десь Беруля!.. Ох!.. Копія свидетельства дванадцяти дворян, що весь рід Боруль завше вів род жизні, своиственний дворянам... Особливо я! Герб... герб!.. Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху і внизу дві пушки... 
Омелько. Підпалив, горить! 
Мартин. Не кричи! Чого кричиш? Видай тебе чорти підпалили у пеклі, - поспішаєш! І своїми руками спалить дворянські достоїнства?.. Не можу!.. 
Гервасій (хоче взять). То давай, я спалю.     
Мартин (захища бумаги). Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!.. Хоч герб оставить на пам'ять онукам, і грамоту прапрапрадіда, і атестат... 
Гервасій. Щоб знов розсвербілось дворянство? Та не будь дитиною, пали! 
Мартин. А!! Ну, підведіть мене! 
Підводять.         
(Він бере бумаги, робе два ступні до грубки і стає.) Не можу!! Руки тремтять... у серце шпигає... 
Омелько. То віддайте, мені, пане, надигарки! 
Мартин. А щоб ти подавився! А щоб ти утопився!.. Дворянські бумаги на цигарки?! Щастя Твоє, що я слабий. 
Омелько. Та що ж я таке сказав? 
Мартин. Мовчи! Бо я тобі з носа печерицю зроблю! 
Омелько. Поки зберетесь, то воно й погасне. Піду ще соломи внесу. 
Мартин. Стьопа!.. А як же ти будеш служить без. дворянських бумаг? Тобі й чина не дадуть? 
Гервасій. Та він і так не служить, його оставили за штатом, -земський суд скасували, тепер такі чиновники не нужні. 
Мартин. Як?! 
Степан. Так, папінька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас тридцять чоловік оставили за штатом. 
Мартин. За штатом?.. Не служиш?.. Не нужен?.. Земського суда нема?.. Ведіть мене!! 
Ведуть. 
За штатом!.. (Кида бумаги в піч.) Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан - теля! (Ридає.) Пустіть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду... (Підбіга до печі.) Згоріли... Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки - бидло! (Тихо плаче.) 
Палажка. Годі, старий! Слава богу, що дворянство згоріло! Тепер будемо жить по-старосвітськи... 
Степан і Марися (цілують його). Папінька, заспокойтесь! 
Мартин. Не кажіть на мене тепер папінька, кажіть татко! 
Гервасій. Заспокойся, Мартине!.. А тепер я знов просю тебе: давай поженим наших дітей, вони любляться, а ми на весіллі забудемо усе лихо! Та накажемо їм, щоб унуків наших добре .вчили, то й будуть діти їх дворяне! 
Мартин. Яз радістю! Ідіть, діти, сюди. Нехай вас бог благословить, та вчіть, вчіть дітей своїх, 
Марися і Микола обнімають Гервасія, Палажку, цілуються з Степаном. 
щоб мої онуки були дворянами. 
Протасій.Ая вам на цей случай розкажу цікаву річ... Літ тридцять тому назад... 
Гервасій. Нехай на весіллі кому-небудь розкажеш. 
Протасій. Га? 
Гервасій. Кажу, на весіллі кому-небудь розкажеш. 
Протасій. Тьфу! Де чорт упре цього Гервасія, то прямо і рота не роззявляй... 
Входе Омелько з соломою. 
Мартин. Не треба, згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!.. 
Омелько. І що б то було на цигарки віддать! 
Завіса. 

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2020

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.