Диктанти. Варіант 5 - Page 3

УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ

Українська пісня! Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, сильним і хоробрим?

Виринають із сивини століть і проходять гордою ходою перед нашими воїнами славні прадіди Байда-Вишневецький, Дорошенко, Нечай, Богун, Богдан і славний Морозенко, козаки Швачка і Голота — всі вони кличуть до бою за Батьківщину.

Який трудівник — ой у лузі та ще й при березі, чи у полі на роздоллі, чи серед степу широкого, чи на морі глибокому, чи у шахті під землею, чи на заводі за верстатом — не почував легкості і бадьорості від її геніального ритму?

Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над колискою дорогих дітей своїх?

Яка дівоча весна не приносила кохання на її крилах?

Українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу. Це історія українського народу, народу-трудівника, народу-воїна, народу, що цілі віки бився, як лев, за свою свободу, що цілі віки витрачав усю свою силу, свою кров, своє життя, як казав великий Шевченко, «без золота, без каменю, без хитрої мови» на виковування в боротьбі свободи, права на повноцінне життя, на виявлення в житті всіх своїх здібностей! (За О. Довженком, 186 слів).

МАТЕРИНІ ОЧІ

Материні очі. Начебто на золотавому липовому меду настояні, вони дивляться весь час за тобою. їхній густий погляд вливається у твій погляд, переливаючись у самісіньку душу. В такі короткі миті ти відчував особливу близькість, особливу спорідненість із матір'ю.

У материнському погляді не було ні фальші, ні лукавості, ні хитру­вання. Не було в ньому і тієї прямої й важкої, мов камінь, гостроти, за якою подеколи ховаються недоброзичливість і байдужість. Очі її, постійно освітлені зсередини м'яким живим сяйвом, були видимим вираженням душі. Це погляд самої щирості, самого добра, самої зичливості. Навіть тоді, коли мати гнівалась чи просто боліло їй щось усередині, вони жили й сповнювали тебе любов'ю і довірою. Ні щирість, ні доброта, ні зичливість не пропадали остаточно з її погляду. І завжди ти відчував його чарівливу цільність, його животворний магнетизм. Материнський погляд був начебто сповнений якоїсь цілющості, він проникався тим здоров'ям, яке передавалось тобі. І ти усвідомлював, як дужчаєш завдяки матері, стаєш певний себе, твої сумніви чи вагання зникають.

У такі миті особливо гостро відчуваєш близькість. І те, що вона твоя мати, відчуваєш кожною клітинкою тіла, свідомістю і підсвідомістю, що нічого дорожчого нема за ці відчуття спорідненості (За Є. Гуцалом, 187 смів).

ВІЙСЬКО САГАЙДАЧНОГО

Скликав Петро Сагайдачний на майдан усіх новачків, оглядав кожного, до чого хто вдався, ділив на сотні та наставляв їм старшину. Так розпочалося навчання воєнного ремесла на січовім майдані.

Усі мусили навчитися нести пішу і кінну службу, стріляти з мушкетів, орудувати шаблею і списом, кидати на віддаль ножами. Кожна сотня мала своїх розвідників. Окремо вибирав Сагайдачний кремезних людей з добрим зором на гармашів. Прагнучи спосіб воювання поліпшити, він вигадав скорострільний рушничний бій.

У недовгім часі став Сагайдачний душею усієї Січі. Всі його поважали, наче самого кошового. Старі козаки говорили, що за їхньої пам'яті такого запорожця на Січі не було. Йому пророкували, що кошовим буде.

Полководець своєю важністю не величався, бо знав, що цього козаки не люблять. Старшині він уступався, давав їм зразок слухняності і говорив, що все робить для добра і слави січового товариства.

Молоді сотні Сагайдачного робили вправи, мов на шнурочку. Він склав різні команди, знаки сурмою і ракетами, котрими можна було порозумітися в полі. Рівно йшли до бою кінні й піші, рівно на команду похилялися списи, добувались і підносились шаблі. В скорім часі із сірої юрби втікачів Сагайдачний витворив справжнє вишколене військо (За Л. Чайковським, 185 слів).

ОСВІТА НА СІЧІ

Освічені люди високо цінувалися на Запорожжі. Найздібніші ставали військовими писарями і нерідко грали вирішальні ролі серед запорозьких козаків.

Багато освічених людей, безумовно, давала запорозьким козакам Київська духовна академія. Та були осередки освіти, школи і в самому Запорожжі. Вони поділялися на січові, монастирські й церковно­парафіяльні.

У січовій школі навчалися хлопчики, які самі приходили з України й Польщі, або ж спеціально привезені багатими батьками в Січ для навчання грамоти й військового мистецтва. Свого часу тут одержав освіту і військову підготовку старший син Богдана Хмельницького Тиміш, якому про­рокували майбутнє великого полководця.

За свідченнями сучасників, на Січі було до п'ятдесяти школярів. Вони вчилися читання, співів і письма, мали особливий громадський устрій, що був схожий на військовий. Спільні кошти зберігалися завжди у старшого, якого обирали всі. Січові школярі отримували прибутки частково від батьків, частково за дзвоніння у дзвони, за колядування та привітання козаків у свята Різдва Христового, Нового року й світлого Воскресіння.

У церковно-парафіяльних школах, частина яких призначалася для навчання музики і співу, навчалися молоді козаки, які жили у слободах, зимівниках і хуторах.

Таким чином, січове товариство жило не тільки інтересами нинішнього дня, а й інтересами віддаленого майбутнього (За Д.Яворницьким, 183 слова).

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2020

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.