Степан Смаль-Стоцький - Page 4

дитинства, безперечно, скрашувався чуттєвiстю дитини. Прикметно, що наскрiзним у творi є опис лiсу. Тема цього живого велетня захоплювала не одного тогочасного мемуариста, про нього згадував у своїх споминах О.Пристай, його описав у спогадах iз дитинства «Пiд оборогом» І.Франко. Лiс у С.Смаль-Стоцького – це символ життя. Там вiн спостерiгав за мурашками, знав кожне дерево. Саме це вплинуло на його переконання про доконечнiсть гармонiї мiж людиною i природою: «Чоловiк на селi зростається зовсiм з природою, всюди в природi бачить очима ту невидиму силу, чує її грiмкий голос, всiм його змислам вона об’являється. Вона дає йому втiху, роскiш, удержує в страху. Сила небесна. Господь Бог...».

Вiдвiдини лiсу в автора зливаються з почуттями всеосяжностi дитячої душi, тому вiн i писав про зеленого велетня як про живу, одухотворену iстоту: «Лiс ожив, дерева i корчi дiставали свiже листячко, а пташки щебечуть, спiвають, перекликаються, що не наслухаєшся»; «Лiс має в собi все щось таємничого. Із-за кожного корча, з-за кожного дерева щось заглядає на мене, щось шумить, гилячки нагинаються до себе листячком, немов перешiптуються, щось ворухнеться, колихнеться».

Манера оповiдi про дитячi роки має розважливо-повчальний характер. Чи описував письменник прогулянки лiсом, чи вiв мову про звичаї селян, чи згадував про те, як його вiддали вчитися, вiн завжди прагнув виснувати мораль iз зафiксованої в пам’ятi подiї. Попри ностальгiйнi тони, якими пронизанi розповiдi, у них домiнує здоровий глузд. Неписемний дiдусь, котрий вивчив синiв i спонукав одного з них вiддати в науку свою дитину, помiркована бабуся, батько, який виховував сина в релiгiйному дусi, навчаючи норм людського життя, й багато iнших ге- роїв С.Смаль-Стоцького – це апофеоз мудростi сiльської людини, її практичного розуму тощо. Створюється враження, що автор намагався хоча б фрагментарно зафiксувати минуле, яке може збагатити наступнi поколiння.

С.Смаль-Стоцький iстотно поповнив захiдноукраїнську мемуарну лiтературу спогадами з життя селян. Його згадки про сiльський побут, як i спомини О.Пристая, О.Кисiлевської, Б.Лепкого, – це хоча й поодинокi, однак цiкавi сторiнки про тогочасне село. Бiльше того, спогадовий набуток С.Смаль-Стоцького, його «Немолiв» – це ще й оригiнальна художня оповiдь про сiльське життя, сприйняте дитиною.

Можна спостерегти паралель мiж споминами О.Пристая i С.Смаль-Стоцького – вихiдцiв iз села, дiтей iз небагатого галицького середовища (обидва родом зi Львiвщини), якi здобули освiту й вiдповiдне становище в суспiльствi. І той, i той писали спомини на схилi своїх лiт (О.Пристай – у 62 роки, а С.Смаль-Стоцький – у 74), зосереджуючись на часах свого дитинства, акцентували на народнiй педагогiцi батькiв i дiдiв-прадiдiв, подавали етнографiчнi замальовки родинного середовища тощо. Спогади цих мемуаристiв передають батькiвськi й материнськi напучування з нагоди початку науки в мiстi. Так, батько С.Смаль-Стоцького повчав сина, зважаючи на свої матерiальнi статки: «Ти перший з села в сiрячинi пiшов до Радехова до школи. <...> Тож уважай завтра, що там [у Львовi] тебе питатимуть. Вiдказуй смiло, нiчого не бiйся. Може, матимеш щастя. Люди люблять вiдважних хлопцiв. Ти в мене добрий хлопець, мiркуй, щоб тебе i другi мали за доброго хлопця, щоб ти i там сподобався. Такого Бог благословить».

Подiбне читаємо i в О.Пристая: «Дорогою навчала ще мене мати, що маю робити. Мушу рано й увечiр молитися, слухати своїх господарiв i професорiв, уважати, щоби не подер на собi “панського убрання”, бо воно дороге, а грошей нема звiдки взяти. Сад не зародив, як тамтого року, отже нема багато на продаж. А коли б захорував, то мушу подати вiстку додому, i хтось приїде до мене. Тiльки нехай бережусь i не дай Боже, щоби я украв що-небудь...».

Автори сповiдаються перед читачами, неначе перед Богом, вiдкривають найменшi закутки своїх душ. Зображенi ними пластичнi малюнки сiльського побуту дають змогу простежити їхнє життя вiд самого народження, зрозумiти причини загартування характерiв тощо. Слова-характеристика Лева Мидловського з приводу спогадiв О.Пристая цiлком застосовнi й для мемуарiв С.Смаль-Стоцького: «...виринає перед нами образ вiрного селянського сина, який змагає непоборно до далеких обрiїв майбутнього i завсiди признається цiлим своїм серцем, що вiн хлопського роду!». Вiдчуття родинного порога, прагнення повернутися до своїх духовних витокiв – характерна риса споминiв тогочасних авторiв (В.Стефаника, Б.Лепкого та iнших).

Стрижневою проблемою, котра об’єднує аналiзованi тут мемуарнi портрети i спогади про дитин- ство С.Смаль-Стоцького, є питання освiти. О.Попович, який трудився на педагогiчнiй нивi, Бодуен де Куртене, якому належить вагомий внесок у мовознавчу науку, i образ самого С.Смаль-Стоцького, що його доля вивела на науковi гони, – це характернi силуети тогочасної доби. Тяжiння до освiти, пошанування людей розумової працi зумовили в першiй половинi ХХ ст. появу цiлої низки мемуарних портретiв, присвячених педагогам (як, наприклад, А.Коровицької «Мiй професор (Пам’ятi Бог- дана Лепкого)»; «Спомини про Костя Горбаля (написав д-р В.Охримович)» та iн.).

Показуючи постать С.Смаль-Стоцького на тлi українського життя першої половини ХХ столiття, ми звернулися до мемуарного доробку нашого краянина. Спогадовi портрети «Грудка землi на могилу Омеляна Поповича» й «Бодуен де Куртене як язико- знавець i чоловiк...» мiстять чимало елементiв сповiдальностi. Прикметною рисою цих споминiв є поминальний характер оповiдi, котрий був визначальним у нашiй мемуарнiй лiтературi. Так, багато тогочасних портретiв писалися з нагоди вшанування пам’ятi померлих, як, скажiмо, спогади І.Зубенка «Андрiй Чайковський (Жмут споминiв замiсть вiнка на могилу)», О.Мицюка «Проф. Р.Лащенко», М.Голубця «Петро Холодний» та iншi. Не менш цiнними є спомини С.Смаль-Стоцького «Немолiв», якi високо оцiнив, назвавши їх «класичними мемуарами», В.Королiв-Старий. Пiзнiше тема дитинства в українськiй лiтературi зазвучить на сторiнках творiв О.Довженка, М.Стельмаха. А серед сучасникiв С.Смаль-Стоцького її заторкнули поет-самоук О.Мошура, священик О.Пристай, письменник Б.Лепкий. Загалом мемуарна спадщина iнтерпретатора творiв Шевченка, мовознавця й лiтературознавця, письменника i громадсько-полiтичного дiяча минулого столiття, одного з претендентiв на посаду першого президента України, – белетристична за характером, психологiчно поглиблена й унiкальна за своїм значенням. Вона не тiльки ознайомлює з тогочасним життям i сучасниками спогадувача, а й розкриває порухи душi та величну по- стать її автора.

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.