Портрет в українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст. - Page 3

i з заклопотаною цiкавiстю непомiтно заглядає туди. В розчиненi дверi далеко видно покрiвлi будинкiв города, а напередi фiгури людей, якi гаряче балакають мiж собою. Видно столик, на якому стоїть машинка спиртова, а на нiй вариться щось у бляшанiй риночцi. Над риночкою клопiтливо порається Мiгуелес – горбоносий смаглявий юнак в оксамитовому пiджацi. Видно iнодi спокiйно-флегматичну постать рудого Блека з червоними баками, виголеними вусами й пiдборiддям. Вiн ходить, заклавши руки в кишенi бурих, широких оксамитових штанiв, якi носять iтальянськi робiтники. Щось помiтивши, Ганна Семенiвна швидко йде в лiвi дверi, силкуючись, щоб її не побачили.

Зараз же за нею входить в ательє Корнiй. Великий, трохи незграбний, мiшкуватий, має довге пишне бiле волосся, як грива, лице схоже на лице Ганни Семенiвни, також з виразом доброї, спокiйної сили. Нахмурено, обома руками розчiсує волосся назад i дрiбними кроками товстих нiг ходить по ательє, поглядаючи часом у дверi на веранду. Сiдає на канапу. Через якусь хвилину входить Рита з веранди.

Дуже гнучка, одягнена в чорне, лице з рiзкими рисами, розвиненими щелепами; лице жагуче, майже дике i грубе, але гарне».

Обсяг ремарки, її архiтектонiка, змiстове наповнення говорять про епiзацiю драми.

Отже, аналiз портрета у творах письменникiв межi столiть свiдчить про взаємопроникнення лiтературних родiв, виникнення нових синтетичних форм. Оповiдання стають схожi на п’єсу або лiричний твiр, а драми, у свою чергу, репрезентують технiки портретування, традицiйно притаманнi епiчним творам.

Для письменства кiнця ХІХ – початку ХХ ст. характерне звертання до сумiжних мистецтв, зокрема до музики, живопису. Художнi методи цих видiв мистецтва використовуються для створення певного психологiчного настрою, стильової атмосфери та тональностi, передачi психологiчних особливостей персонажа, динамiки розвитку образу, унаочнення психiчних станiв i процесiв, пiдвищення сугестивностi твору.

Збагачення здобутками сумiжних мистецтв, передусiм живопису, зумовлює пластичнiсть зображення. Нерiдко в лiтературному портретi використовуються технiки i прийоми, притаманнi iмпресiонiзму, експресiонiзму та iншим напрямам модерного мистецтва. Портрет часто має символiчний пiдтекст, письменники намагаються створити потужне поле пiдтекстової iнформацiї. У цьому аспектi важлива колористична характеристика, роль якої у лiтературi цього перiоду значно зростає пiд впливом живопису. Інтенсивне використання кольору дає змогу перемiстити значну частину змiсту до сфери iмплiцитного. Широко використовується характеристика героїв за допомогою музики, згадаймо хоча б «Тiнi забутих предкiв» М.Коцюбинського, «Valse melancolique» О.Кобилянської, «Кам’яний хрест» В.Стефаника тощо.

Змiни портретування на зламi столiть багато в чому зумовленi трансформацiєю жанрової системи лiтератури. Пiд впливом iмпресiонiзму набуває популярностi фрагментарна безфабульна проза в рiзних її варiантах (поезiя у прозi, нарис, етюд, ескiз, шкiц, замальовка, акварель, образок тощо), якiй притаманна особлива пластичнiсть i мальовничiсть. Це яскраво iлюструє портрет дiвчини з нарису М.Коцюбинського «Як ми їздили до Криницi»:

«Онде спiває дiвчина в синiм – наче волошка, руки великi, червонi i недомитi. Спiває сама. Старанно i сумлiнно витягує голос. Важко, у потi чола працюють груди i робить горло. Нi одна нота не пропадає. Так вона, певно, копає в городi. Поле картоплю або сапає. Все по-хазяйськи. В другому мiсцi картина: баба i дiвка сидять пiд рядном, мiж ними свiчка. Свiтиться профiль старої воском, а молодої – листком троянди. Тло чорне. Наче камея».

Короткi речення, як мазки живописця, використання свiтлотiнi та добiр кольорової гами створюють яскраву й виразну картину.

Синкретизм мистецтв виявляється у використаннi лiтературою технiк i прийомiв, притаманних драматургiї та кiнематографу, особливо це стосується творiв В.Винниченка, В.Стефаника й М.Коцюбинського. Конкретнi риси, дискретнi штрихи, наче вихопленi крупним планом, ефект «наближення камери», майстерна побудова мiзансцен, передача психологiчних станiв i настроїв через характернi пози, жести, мiмiку – усе це засвiдчує вплив цих надзвичайно актуальних для початку ХХ ст. видiв мистецтва.

Письменство модерної доби особливу увагу звертає на психологiю людини, зображуючи не подiї та конфлiкти, а реакцiю персонажа. Психологiчнi колiзiї, переживання, емоцiйнi пiдйоми i спади є основним предметом зображення. У лiтературi вiдбувається напружений пошук емоцiйної виразностi, вона прагне передати особливе, лiричне ставлення до людини. Функцiональною особливiстю портрета у письменствi межi столiть є розкриття особистостi з її iндивiдуальними психологiчними характеристиками. Змiнюються пропорцiї опису зовнiшностi i психологiчної характеристики героя. Досить часто письменники-модернiсти уникають описiв зовнiшнього вигляду героїв, автори апелюють до пресупозицiї читача, який на основi психологiчного портрета персонажа має домислити його вигляд. Психологiзацiя стає чинником ускладнення зображення, чинником його комплексностi та багатоаспектностi.

Однiєю з нових жанрових модифiкацiй на межi столiть стає психологiчна студiя, функцiональною ознакою якої є показ конкретної ситуацiї в ракурсi демонстрацiї найменших змiн у психiцi героїв, мотивацiї їхнiх учинкiв. Цей жанровий рiзновид малої прози широко представлено у творчостi М.Коцю- бинського, В.Винниченка, В.Стефаника. У психологiчних студiях прiоритетною є характеристика емоцiйного стану, переживань людини, що свiдчить про посутнi змiни у портретуваннi персонажа, його психологiзацiю.

Динамiка розвитку портрета, його функцiонування в загальнiй системi української прози кiнця ХІХ – початку ХХ ст., акценти, якi роблять автори, слугують показниками художнiх зрушень, що при- таманнi цiй лiтературнiй добi. Твори М.Коцюбинського, В.Винниченка та iнших митцiв демонструють суттєвi змiни у портретуваннi – перехiд вiд зображення героя очима автора до характеристики через сприймання iншими або самохарактеристики, передачу внутрiшнього мовлення, докладне зображення психiчних станiв i процесiв. Особливий внесок у психологiзацiю зображення людини, спираючись на фольклорнi жанри голосiння та плачу, зробив В.Стефаник, який змiнiмiзував описовiсть, замiнивши її показом переживань своїх героїв.

Твори письменникiв цiєї доби демонструють майстерне володiння засобами збiльшення настроєвостi, емоцiйної забарвленостi портрета, передачi враження вiд людини. Також варто зазначити превалювання натуралiзму й еротизму в зображеннi. Отже, основна ознака портрета у лiтературi кiнця ХІХ – початку ХХ ст. – прагнення до максимальної сугестивностi, створення емоцiйного враження.

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2022

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.