Особливості вивчення давньої літератури - Page 3

Здебiльшого перекладачi подають не лише сам текст у новiй мовнiй версiї, а й супроводять його примiтками, коментарями, у яких тлумачать давнi реалiї, iмена, що вже забулися, освiжають давноминулi подiї. Так може бачити старий текст сучасна людина, яка з вiддалi часу прагне роздивитися iсторичний краєвид зображеного, пригадати собi те, що могло бути свiжим у пам’ятi давнього автора, що хвилювало його, але потьмянiло у плинi вiкiв. У процесi перекладу з давньої мови бачиться не лише сама мова чи сама лiтература, а й iсторiя, суспiльство, географiя, мистецтво, культура.

Щоб адекватно перекладати (модернiзувати) давнiй текст, потрiбно мати у розпорядженнi вiдповiднi словники та пiдручники, якi дають уявлення про лексичний склад застарiлих слiв (архаїзмiв, iсторизмiв), а також про морфологiчнi та синтаксичнi особливостi книжної мови давнини. З цiєю метою можна скористатися такими книгами: Белей Л. Словник старослов’янсько-український / Л.Белей, О.Белей. – Л.: Свiчадо, 2001; Бiлецька- Свистович Л. Церковнослов’янська мова: Пiдручник зi словником / Л.Бiлецька-Свистович, Н.Рибак. – К.: Криниця, 2000; Словник староукраїнської мови XIV–XV ст.: у 2 т. – К.: Наук. думка, 1978;Станiвський М. Старослов’янська мова / М.Станiв- ський. – Л., 1964; Майборода А. Старослов’янська мова / А.Майборода. – К.: Вища школа, 1975;Жовтобрюх М. Історична граматика української мови / М.Жовтобрюх, О.Волох, С.Самiйленко, І.Слинько. – К.: Вища школа, 1980.

Наприклад, фразу з «Повiстi минулих лiт» «Аще поищеши въ книгахъ мудрости и прилежно, то обрящеши великую ползу души своей» можна перекласти сучасною українською мовою так: «А коли старанно пошукаєш у книгах мудростi, то знайдеш велику користь для душi своєї». У цьому перекладi труднощi становить хiба що слово «аще» («коли», «якщо»), яке вийшло з ужитку, а до слiв «поищеши», «прилежно», «обрящеши» легко знайти українськi вiдповiдники: «пошукаєш», «старанно», «знайдеш». Слiд звернути увагу на форму дiєслiв, якi виражають минулий час – так має бути i в перекладi. Вiдповiдно до сучасної стилiстики варто дещо змiнити порядок слiв у реченнi («старанно по- шукаєш»), а словосполучення «ползу души своей» передати як «користь для душi своєї».

Фрагмент зi «Збiрника Святослава» 1076 р. «Добро есть богатьство въ немь же нΔсть грΔха а зъло есть ништета въ оустΔхъ нечьстиваго» модернiзується так: у словнику застарiлих слiв знаходимо вiдповiдники до лексем «есть» («є») «нΔсть» («нема»); «ништета» перекладаємо як «злиденнiсть», зберiгаємо дiйсний спосiб дiєслiв теперiшнього часу: «Добро є багатство, нема в ньому грiха, а злом є злиденнiсть в устах нечестивого».

Рядки поета другої половини XVII ст. Климентiя Зiновiїва модернiзуємо у такий спосiб, щоб зберегти не тiльки лексичну, морфологiчну та синтаксичну вiдповiднiсть, а й особливостi силабiчного вiршування:

Бо если б праве могли всΔ багатими быть, То никому было бы и хлΔба робить.
(Бо якби насправдi могли всi багатими стать, То нiкому було б i хлiба зароблять).

Приклади модернiзацiї (перекладу) давнiх текстiв:

Із Києво-Печерського патерика (Слово 27):

«БΔ нΔкто от Кiева пострижеся, именем Агапитъ, при блаженΔм отци нашем Антонiи, иже и послΔдствоваше житiю его аггельскому, самовидець бывь исправленiем его. Яко же бо онъ, великый, покрываа свою святость, болныа исцΔляше от своея яди: мняся тΔм врачевное зелiе подава, и тако здрави бываху молитвою его; тако и сiй блаженый Агапитъ, ревнуа святому тому старцю, помагаше болным. И егда кто от братiа разболяшеся, и тако остави келiю свою, прихожаше къ болящему брату и служаше ему – и не бΔ бо ничто же крадомаго в келiи его – подымая же и полагая его и на свою руку износя, и подавая ему от своея яди, яже варяше зелiе, и тако здравъ бываше болный молитвою его. Аще ли продолъжишеся недугь его, сице Богу благоволящу, да вΔру и молитву раба своего умножить, сiй же блаженый Агапитъ пребывающе неотступно, моля за нь Бога непрестанно, дондеже Господь здравiе подасть болящему молитов ради его. И сего ради прозванъ бысть ЛΔчець».

Переклад:

«Був один чоловiк iз Києва на iм’я Агапiт, котрий постригся в ченцi при блаженному отцi Антонiї i наслiдував його життя ангельське. Той Антонiй, великий i святий, хворих зцiлював, власноручно давав їм зiлля лiкувальне – i тi одужували завдяки його молитвi. Так i цей блаженний Агапiт, слiдуючи тому святому старцю, допомагав недужим. І коли хтось iз братiї хворував, полишав вiн свою келiю, приходив до болящого брата i прислужував йому в келiї порожнiй, де й злодiям нiчого вкрасти. Руками своїми вiн допомагав йому пiдвестися, подавав йому лiки, якi сам зварив – i ставав хворий здоровим завдяки молитвi його. Коли ж недуга не вiдступала (так Богу було угодно, аби вiра й молитва раба його мiцнiла), то блаженний Агапiт, перебуваючи коло хворого невiдступно, молився Богу за нього, допоки Господь не подасть здоров’я тому, оскiльки Бог дав йому дар зцiлення. Через це i прозвали Агапiта лiкарем».

Із епiграм поета другої половини XVII ст. Івана Величковського:

НЕ ЖИТИ, ЄЖЕ ЯСТИ,
НО ЯСТИ, ЄЖЕ ЖИТИ.
Не того ради жити, єже пресищати Утробу и многии брашна поглощати, Но толико точiю ясти, даби тΔло Возмогло житiє си соблюдати цΔло.

Переклад:
НЕ ЖИТИ, АБИ ІСТИ,

А


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2019

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.