Іноземні числівники в українській мові - Page 3

– центе, 10 – дека, 100 – гекатон, 1000 – кiлiас, 10 000 – мiрiада. Числа 50, 500, 5000 зображалися вiдповiдно комбiнацiями цих знакiв, а решта – повтореннями їх. Аттична, або геродiанова, непозицiйна нумерацiя була iєроглiфiчною. Символами цифрових значень слугували грецькi лiтери, першi лiтери слiв, якi позначали вiдповiднi числа. Числа до 4 виражалися вертикальними паличками, число 5 – символом Г, 10–Δ, 100–Н,1000–X, 10000– М. На вiдмiну вiд римської нумерацiї, тут зображення для чисел 1, 10, 100, 1000 могли повторюватися не тричi, а багато разiв, проте заборонялося писати меншу цифру лiворуч вiд бiльшої. Аттична система застосовувалася у Стародавнiй Грецiї до III ст. до н.е. Усi назви аттичної нумерацiї наявнi в сучасних термiнах: пентаграма, пентагон, декаметр, гектометр, кiлометр.

У III ст. до н.е. аттичну систему числення витiснила iонiйська, зручнiша алфавiтна нумерацiя, числа в якiй позначалися лiтерами грецького алфавiту. Для позначення тисяч i десяткiв тисяч користувалися тими самими лiтерами, якi означали одиницi, з додаванням особливого значка ’ збоку:

Щоб розрiзняти цифри i лiтери, над цифрами ставили риску, наприклад:

Для 10 000 (мiрiади) був запроваджений символ М. Найбiльшим числом у цiй системi була мiрiада мiрiад (10 у 8 степенi). Слово мiрiада i словосполучення мiрiада мiрiад у точних своїх значеннях застарiли, але широкого вжитку набули «мiрiади» в розумiннi незлiченної кiлькостi. Іонiйська система згодом виявилася непридатною для астрономiчних обчислень, i грецькi астрономи почали комбiнувати свою алфавiтну систему з вавилонською шiстдесят- ковою, заснованою на позицiйному принципi.

За типом iонiйської, поширеної насамперед у Вiзантiї, формувалася i слов’янська система позначення чисел – кирилиця; у нiй числовим значенням надiлялися лише тi лiтери, якi вiдповiдали лiтерам грецького алфавiту.

Другий спосiб позначення чисел використовувався в iншiй слов’янськiй нумерацiї – глаголичнiй, проте вона мала свої особливостi, якi вiдрiзняли її i вiд iонiйської системи, i вiд кириличної. У нiй цифрове значення мали й лiтери, яких не було у грецькому алфавiтi (буки, живете та iн.), а числовi значення лiтер мiцно прив’язувалися до їхнього алфавiтного порядку.

Система числення Київської Русi, яка ґрунтується на абетковому («азбучному») записi чисел з використанням кирилицi або глаголицi, виникла в IX ст. i пов’язана з дiяльнiстю болгарських просвiтникiв братiв Кирила й Мефодiя – вона справила значний уплив на поширення писемностi, а також математичного знання в Київськiй державi.

Слов’янська система числення – десяткова, але не позицiйна; у нiй кожний iз розрядiв числа має свiй символ – лiтеру («букву») кирилицi або глаголицi. Нуля в цiй системi немає, а для запису чисел використовували майже виключно малi лiтери.

Числа писали i читали злiва направо вiд старших розрядiв до молодших. Однак значення вiд 11 до 19 мали особливий запис: спочатку писали лiтеру, яка позначала одиницi, потiм велику «i» з крапкою, що вказувала на десятки (наприклад, п’ят-на-дцять, тобто «п’ять на десять»). Для решти чисел послуговувалися загальним принципом запису: спочатку сотнi, потiм десятки, за ними одиницi.

Символом числа 5 спочатку була лiтера «е», так звана вузька «е», але за канонами церковнослов’янської орфографiї ця лiтера не могла стояти на початку слова, натомiсть став уживатися її iнший варiант – Е, так звана широка «е», яка згодом в українськiй орфографiї почала функцiонувати як лiтера «є».

Числове значення цифри 6 передавала звичайна лiтера S (зело) i дзеркально перевернута.

Лiтера «i» як числовий символ 10 вживалася без крапки – I. З тiєї самої причини, що i для 5, для буквеного вираження 70 використовували не звичайну лiтеру «о», а її так званий широкий варiант. У найдавнiших кириличних текстах число 90 позначалося не лiтерою , Ч , а запозиченим з давньогрецької орфографiї знаком (коппа). Буквеним еквiвалентом числа 400 слугувала (iжиця), пiзнiше так званий «ик» – у-подiбний знак, який використовується тiльки як число у складi ди- графа «ук» («оу»). У числовому значеннi «ик» уживався частiше в росiйських виданнях, а «iжиця» – в українських стародруках.

Для позначення числа 800 застосовувалася «гола омега».

900 виражалося символом (малий юс), дещо схожим на вiдповiдну давньогрецьку лiтеру (сампо); пiзнiше в цьому значеннi стали використовувати лiтеру Ц.

Щоб розрiзняти лiтери i числа, над лiтерою, яка позначала число, писали спецiальний знак – титло (з гр. t¤tlow, з лат. titulus – «напис») – надрядковий дiакритичний знак у виглядi хвилястої чи зигзагоподiбної лiнiї, який покривав або все число, або тiльки другу лiтеру праворуч (якщо йшлося про двозначне, тризначне число, записане двома-трьома лiтерами). Таким способом можна було легко записати будь-яке цiле число вiд 1 до 999: А , В . У записi грошових сум титло iнколи замiнювали надрядковою лiгатурою «ру», «де» або лiтерою «а», вiдповiдних символiв рубля, денги або алтини (назви грошових одиниць у Київськiй Русi).

На основi iсторико-лiтературних джерел Київської Русi можна стверджувати, що русичi розумiлися на великих числах i вмiли рахувати до мiльярда. Великi числа записували у двох варiантах – «малий рахунок» («мале число») i «великий рахунок» («велике число»), якi розрiзняли числовими значеннями одних i тих самих символiв.

У малому рахунку тисячi передавали тими самими лiтерами з титлами, що i першi дев’ять цифр, тiльки для запису їх унизу лiворуч од вiдповiдної лiтери-цифри ставили спецiальний знак – маленьку дiагональ улiво вниз i на нiй двi маленькi рисочки :А ,В .

Записуючи десятки тисяч, використовували також тi самi лiтери, але без титла, а лiтери обводили колом.

Для зображення сотень тисяч лiтери помiщали в коло iз крапок, а для запису мiльйонiв – у коло iз променiв: .

Записанi таким способом числа мали свої спецiальнi назви. Десять тисяч називали тьмою, сто тисяч – легiоном, а мiльйон – леодром. У цiй нумерацiї (малому числi, або малому рахунку) вже спостерiгаємо ознаки позицiйної системи: для одиниць рiзних розрядiв використовують однi й тi самi символи, а для позначення розрядiв додають спецiальнi знаки. (До речi, назва вiйськового звання темник – великий воєначальник – походить вiд числiвника тьма. Темником був, наприклад, Мамай.)

Водночас iснувала й iнша нумерацiя, яка називалася «велике число», або «великий рахунок». Назви чисел у малому рахунку, але вже з iншими значеннями, повторювалися у великому. У цiй нумерацiїтьма означала вже не 10 000, а мiльйон (10 у 6 степенi), за нею йшла тьма тем (10 у 12 степенi), яка називалася легiон, а легiон легiонiв (10 у 24 степенi) –леодр. Леодр леодрiв (10 у 48 степенi) дiстав назвувран (ворон), а завершувала великий рахунок колода(10 у 49 степенi), яка в кiлькiсному вiдношеннi була не вороном воронiв, а десятьма воронами; i далi лiчба обривалася: «...И более сего несть человеческому уму разумевати», – стверджувалося у рукописi Київської Русi. Тьма, легiон позначалися так само, як i в малому рахунку, а леодр – колами з ком або променiв.

Для позначення воронiв лiтери обрамляли колами з хрестикiв.

На найбiльше число, колоду, вказували двi квадратнi дужки, якi зверху i знизу обрамляли лiтеру. Кирилична нумерацiя офiцiйно побутувала в Українi, як i в усiй тодiшнiй Росiйськiй iмперiї, до XVII ст., до реформ Петра I. Згодом її змiнила система числення, заснована на арабсько-iндiйських цифрах. Тривалий час ще у XVIII ст. застосовувалася змiшана система запису чисел, яка поєднувала i абетковi кириличнi, i цифровi (арабсько-iндiйськi) числовi символи. Це пiдтверджують i археологiчнi знахiдки, примiром, на деяких мiдних монетах того перiоду викарбувана дата 17К1 (1721).
Слiди абеткової нумерацiї збереглися донинi.

Лiтерами нумерують тези доповiдей, науковi тексти, резолюцiї тощо. Проте лiтери слугують лише для позначення порядкових чисел; кiлькiснi числа не передають лiтерами i тим бiльше не оперують числами, записаними в абетковiй системi. Приклади цих останнiх трапляються у книжках, написаних церковнослов’янською мовою.

У схiднослов’янських друкованих працях новi цифри з’явилися на початку XVIII ст. У вiдомiй «Арифметицi» Л.Магницького (1703) сторiнки позначенi абетковою нумерацiєю, а обчислення в текстi записанi тiльки арабсько-iндiйськими цифрами. Поступово цi цифри витiснили слов’янську абеткову нумерацiю. Нинi широко використовуються в рiзних сферах й iншi системи числення, про якi не йшлося у нашiй статтi, зокрема двiйкова (у дискретнiй математицi, iнформатицi, програмуваннi), вiсiмкова (у програмуваннi), дванадцяткова (мала широке застосування у давнину, подекуди використовується й тепер), шiстнадцяткова (поширена у програмуваннi, а також для кодування шрифтiв). Кожна з цих систем має свої переваги. Скажiмо, Лейбнiц, який вiдкрив двiйкову нумерацiю, вважав її дуже перспективною за простоту, адже вона послуговується лише двома числами – 0 i 1. І цiлком закономiрно, що в наш час електроннi обчислювальнi машини надзвичайно ефективно використовують її.

Як бачимо, «числове мислення», а вiдтак «чи- слове мовлення» вiд часiв Пiфагора не втратили своєї актуальностi, навпаки, у зв’язку з постiйним удосконаленням i ускладненням iнформацiйних носiїв та iнформацiйних технологiй набули широкого теоретичного i практичного значення. Хоча процес «омовлення чисел» завжди був iнтернацiональним (до нього першою чергою плiдно до- лучилися стародавнi греки i римляни), у наш час вiн i далi глобалiзується (англiйськi найменування чисел часто використовують як паралельний аналог, мiжмовний синонiм до оригiнального позначення числа), проте українське мовлення не просто запозичує iншомовнi числiвниковi вiдповiдники, воно їх творчо опрацьовує, перетворюючи на явища української культури. На жаль, безпосереднє явище прадавньої української культури – кирилична нумерацiя, яка могла б збагатити сучасне українське мовлення давньоруським колоритом, залишається на периферiї наукової зацiкавленостi.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.