Архетипний зміст українських казок - Page 4

Коли баба-повитуха несе немовля до рiчки, щоб утопити, вона зустрiчає Дiда-всевiда i двох його синiв, якi вiдмовляють жiнку вiд убивства, пророкуючи дитинi та її батькам щасливе життя. Пiд маскою цих трьох персонiфiкованих божеств ми бачимо архетип Самостi. Вони обдаровують дiвчинку трьома здiбностями: вода, у котрiй вона купається, перетворюється на срiбло; кожна сльозинка перетворюється на срiбну двадцятку; за кожним її кроком залишається золотий дукат. Завдяки сьомiй доньцi чередар стає багатою людиною. Про його багатство i красу сьомої доньки зi слiв людей дiзнається принц i приїжджає сватати дiвчину.

Функцiю злої баби у цiй казцi виконує Інджi-баба, сусiдка принца, котра вмовляє його взяти її за сваху. Коли ж молодi повертаються в палац, Інджi- баба «сiла у кочiю разом iз принцесою. По дорозi баба своїм вiдьомським способом напустила на молоду сон i, коли та спала, вiдрiзала їй обидвi ноги й обидвi руки, вибрала їй очi (очевидно, щоб позбавити її чарiвних властивостей. – О.Т.), а потому зняла з неї плаття... Покалiчену молоду принцесу баба скинула з кочiї на дорогу, а замiсть неї взяла свою доньку». Отже, героїня втрачає не лише зiр, а й руки та ноги. Можна сказати, що батькове бажання позбутися доньки фактично здiйснилося через багато рокiв, хоча її смерть метафорична – дiвчина втрачає здатнiсть бачити, ходити i виконувати будь-яку роботу, уподiбнюючись мерцевi, але все-таки вона жива завдяки прихильностi до неї Дiда-всевiда та його синiв. Чередареву доньку знаходить у лiсi ловець, що уособлює свiтлий батькiвський архетип (позитивного, але ще iнфантильного Анiмуса), вiн доглядає калiку i багатiє завдяки її здатностi перетворювати воду на срiбло пiд час купання (це єдина властивiсть, якої не змогла позбавити героїню Інджi-баба). Дiвчина без рук, нiг та очей якимось дивом робить iз цього срiбла кужiль, веретено та мотовило i просить ловця вимiняти цi речi на її ноги, руки й очi. Чоловiк iде до королiвського палацу й вимiнює в доньки Інджi-баби срiбнi речi на частини тiла героїнi й дає їй можливiсть удруге «народитися» для повноцiнного життя. Таким чином внаслiдок проективної iнверсiї (термiн А.Дандеса) образ батька проецiюється на ловця. Дiвчина позбувається калiцтва, ловець вибудовує їй хату, через якийсь час у неї народжується син. Минає сiм рокiв, i героїню випадково знаходить молодий король, повертаючись iз полювання. Вiн дiзнається правду, знаходить у пiдставної дружини срiбний кужiль, веретено i мотовило, що переконує його у правдивостi слiв справжньої дружини, яку король повертає, наказуючи вбити Інджi-бабу i її доньку.

Отже, iнiцiацiя героїнi полягає у стражданнi, символiчно спричиненому втратою частин тiла. Через калiцтво, котре символiзує тимчасову смерть, героїня приходить до нових цiнностей (срiбних кужеля, веретена i мотовила, що натякають на її причетнiсть до магiї ткацтва), долає вiкову кризу дорослiшання, метафоричним наслiдком якої є народження дитини. Вiдтак, за зауваженням М.Елiаде, випробування дiвчат пов’язане з так званою iнiцiацiйною смертю – «це завжди смерть для чогось, що треба перерости, а не смерть у сучасному й десакралiзованому значеннi. Вмирають, щоб переродитися й отримати доступ до вищого рiвня буття. У випадку юних дiвчат умирають для нечiткого й аморфного дитинства, щоб народитися вдруге для особистостi й родючостi».

Втративши руки, ноги й очi героїня не помирає буквально, вона лише позбувається життєздатностi, оскiльки її калiцтво – це тимчасова iнiцiацiйна смерть. Тому пiсля повернення на мiсце втрачених частин тiла змiнюється соцiальна роль дiвчини, котра перетворюється на жiнку – стає матiр’ю, а витримавши випробування стражданням i самотнiстю, нарештi зустрiчається зi своїм чоловiком, тобто встановлює контакт з маскулiнною частиною своєї психiки й звiльняється вiд демонiчного впливу архетипу матерi.

Тема жiночих iнiцiацiй продовжується i в казцi «Нiма царiвна», яка розповiдає про те, що у багатодiтнiй сiм’ї народжується ще одна дiвчинка. Батько не може знайти хрещених батькiв у своєму селi, тому вирушає в сусiднє. По дорозi зустрiчає бабу, яка погоджується стати його кумою, «кедь дiвочку через дванадцять рокiв приведеш на се мiсце».

Чоловiк пристає на цю умову й у зазначений час приводить Марiку на те «мiсце, котре баба позначила копачиком». Там його вже чекала кума, котра «повела Марiку у великi хащi», пообiцявши, що батько нiколи бiльше не побачить доньки.

Перебування за межами рiдного дому, далеко вiд людей, свiдчить про початок iнiцiального перiоду в життi героїнi, адже 12-рiчний вiк є часом початку статевого дозрiвання дiвчат, на який припадали обряди їх iндивiдуальної iнiцiацiї. Стара баба повинна пiдготувати героїню до початку дорослого життя, зокрема одруження, прилучивши її до таємниць i сакральних знань. Вона є своєрiдним варiантом Баби-Яги, що, за класифiкацiєю В.Проппа, належить до розряду дарувальникiв, котрi є страшними, грiзними й водночас справедливими. Баба привела дiвчину в будинок, у якому було дванадцять кiмнат, дала їй дванадцять ключiв, але заборонила вiдкривати дванадцяту кiмнату, застерiгши: «бо злою смертю помреш». За спостереженням М.-Л. фон Франц, у забороненiй кiмнатi переважно «зберiгається щось незвичайне i страшне, що символiзує, у свою чергу, комплекс, котрий повнiстю витiснений та


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.