особистостi, розщепленої на архетипи, а коли в центрi твору знаходиться жiночий персонаж, то герої-чоловiки сприяють чи заважають її психологiчнiй iнiцiацiї.
За спостереженням В.Проппа, казкова царiвна – це «дiвчина-богатир, цар-дiвиця, войовнича дiва, повновладна володарка свого царства», але таких сюжетiв досить мало. На жаль, дослiдник не акцентує уваги на сценарiї жiночої iнiцiацiї, для нього царiвна – трофей, що його отримує герой внаслiдок свого вдалого посвячення в доросле життя. А.Малаховська докладно проаналiзувала аспекти жiночих iнiцiацiй, влучно вiдзначивши, що казка пiдкреслює такi риси казкової героїнi, як мужнiсть, смiливiсть, цiлеспрямованiсть, терпiння й витривалiсть». Дослiдниця наголосила на важливостi принципу надiї в «жiночих» казках – найважливiший стимул, який змушує рухатися всерединi жорстоких процедур вказаного ритуалу.
К.-П.Естес розглянула психологiчну iнiцiацiю як процес, у результатi якого дiвчинi необхiдно вiдмовитися вiд звички жити несвiдомо й навчитися «прагнути свiдомого зв’язку з потаємним розумом, з Дикою Самiстю, навiть якщо на цьому шляху чекають страждання, боротьба, труднощi». У свiтлi психоаналiзу «героїня казки – це модель людини, котра демонструє сходження до цiлiсностi через позитивне проходження iнiцiацiї». Ми цiлком погоджуємося з цим мiркуванням.
Своєрiдну iнтерпретацiю психологiчної iнiцiацiї жiнки бачимо у казцi «Про нiму графиню i її трьох синiв», що записана І.Хлантою в с. Лубня Великоберезнянського р-ну Закарпатської областi. Казка розпочинається з необхiдностi перейти межу мiж життям i смертю: за наказом мачухи батько вiдвозить свою доньку Марiю в лiс, щоб убити. Але не наважується позбавити дiвчину життя, а жiнцi ж приносить серце вiвцi i мiзинець дочки, яка заприсяглася, що дванадцять рокiв буде мертвою для всiх, кого досi знала. За влучним спостереженням С.Бiркхойзер-Оерi, материнство казкової мачухи «споживацьке, вона буквально хоче з’їсти тих, про кого повинна пiклуватися <...> Зла королева втiлює характерну тенденцiю витрачати свої емоцiї тiльки на себе, завдаючи таким чином шкоди об’єкту своєї любовi».
Батько, частково дотримуючись вказiвок мачухи, мимоволi штовхає героїню на шлях психологiчної iнiцiацiї. Вiдтак три роки Марiя проводить у лiсi на самотi, в тiсному контактi з природою, поза межами соцiуму, що є її першою iнiцiацiєю. Голу й нiму героїню в лiсi знаходить граф (персонiфiкований Анiмус героїнi), якого до дiвчини привiв його пес (символiчне уособлення iнстинктiв графа). Собака вiдносив частину своєї їжi до лiсу. Це зацiкавило графа, вiн пiшов слiдом i знайшов нiму красуню. Отже, першим у контакт iз Марiєю вступає iнстинктивний аспект маскулiнностi героїнi – собака, i лише згодом антропоморфний – пан, який повинен сприяти завершенню її першої вiкової iнiцiацiї. Те, що героїня гола, свiдчить про її незахищенiсть, вразливiсть i водночас близькiсть до iнстинктивної сфери.
Граф одружується з Марiєю, незважаючи на те, що вона весь час мовчить. Сюжет ускладнюється через графову матiр, котра прагне позбутися невiстки. Стара графиня сприймається як персонiфiкований образ негативної материнської Анiми, пiд впливом якої перебуває герой. Саме тому молода графова дружина символiчно нiма – чоловiк її не чує, бо її голос, що озивається в його душi, заглушує мати.
За вiдсутностi графа його дружина народила трьох синiв (зi срiбним, золотим i дiамантовим во- лоссям), але стара графиня викинула їх у воду, пiдклавши замiсть них собаку, вовка й ведмедя. Зрозумiло, граф на вiру сприймає пояснення матерi й ув’язнює дружину у великiй склянiй шкатулцi, де вона знову опинилася за межами реального життя. Вiдтак за словами М.-Л. фон Франц, «образи щiльно закритої коробки i кам’яної скринi мають на метi передати стан вiдiрваностi вiд життя, котрий переживає одержима Анiмусом жiнка». Такий сюжетний хiд казки є другою iнiцiацiєю героїнi, яка й пiсля народження дiтей не позбулася одержимостi Анiмусом.
Жорстокiсть чоловiка стосовно героїнi має тут символiчне значення, адже, за твердженням Х.Дiкманна, «жорстокiсть є не тiльки формою покарання за зло чи за необережнiсть i наївнiсть, жорстокiсть притаманна й самому героєвi, що страждає. Коли казку розглядати як драму, що вiдбувається в душi, то всi персонажi, вчинки, тварини, мiсця i символи, якi зустрiчаються в казцi, знаменують собою внутрiшнi душевнi рухи, iмпульси, переживання i прагнення».
Марiю визволили зi скляної тюрми сини, розбивши шкатулку смичками вiд скрипок – кожен тричi вдаряє по нiй. Вiдтак до героїнi повернувся i дар мови, адже перiод її iнiцiацiї, котрий тривав дванадцять рокiв, залишився позаду. Марiя повернулася до повноцiнного життя з новознайденим чоловiком i синами. Так мiсце руйнiвного батькiвського Анiмуса в душi героїнi посiв конструктивний (графський син i три Марiїнi сини), постає маскулiнний архетип «четвiрковостi», що символiзує закiнчення процесу iндивiдуацiї i вказує на те, що вiдтепер Самiсть проецiюється на героїню.
Казка «Як стала королевою чередарева донька» є складнiшим варiантом казки «Про красуню i злу бабу» (варiант П.Кулiша). Спочатку з’ясовується причина появи надзвичайних здiбностей у героїнi, котра була сьомою донькою в сiм’ї чередаря. Ще до народження дитини батько не хоче її появи на свiт: «Якщо народиться дiвчинка, треба її кинути у рiку». Таке негативне ставлення до ще ненародженої доньки значною мiрою зумовлює подальшi складнi випробування, що їх зазнає героїня.
Однак дiвчину оберiгають персонiфiкованi образи долi.
