Олександр Жовна. ЇЇ тіло пахло зимовими яблуками - Page 2

Чоловік квапливо вийшов за двері.

Здається, я забув, що й досі дивлюся на неї. Я зро­зумів це, коли побачив на її обличчі зніяковіння.

Чоловік скоро повернувся.

-      Я про все домовився. Провідниця знайде місце в іншому купе. Мама чекатиме на тебе. Я зараз же подзво­ню їй.

Чоловік поцілував дівчину в щоку і пішов геть.

Десь далеко попереду знову почувся гудок. Згодом вагон легко здригнувся, і поїзд рушив.

«Зараз зайде провідниця і забере її в інше купе... - ду­мав я. - Ось уже чути її кроки...»

Я поглянув на свою супутницю. Її очі були опущені. У дверях з'явилася провідниця.

«От і все...» - ще раз встиг подумати я.

-    Ваш папа просив пересадити вас на інше місце.

Дівчина підняла голову.

-    Не треба, я залишусь тут, - раптом тихо промовила вона, не давши договорити провідниці.

Та здивовано подивилася на дівчину, потім на мене, і її губи ледь скривилися.

-    Що ж, як знаєте. Моє діло сказати.

Поїзд набирав швидкість. Ми мовчали. Запах смараг­дової іграшки дурманив мені голову. Хотілося щось го­ворити, але у мене пересохло в горлі.

-    Вам хочеться запитати, чому я це зробила? - раптом почувся її тихий голос.

Я поглянув на дівчину. У неї були смарагдові очі і зо­лотаве волосся. І я знову згадав дитинство, новорічну ніч і золотаву іграшку зі смарагдовим листям.

Дівчина посміхнулася.

Ви вечеряли? - несподівано і дуже просто запитала вона. - Я не встигла і тепер страшенно зголодніла. Мені тут дали на дорогу. Я вас запрошую. Не відмовляйте, а то самій буде незручно.

Вона говорила настільки вільно, ніби ми були давніми знайомими. Я не знав, як бути. Разом з тим мені стало легко і вільно. Здається, я був ладен робити все, що во­на забажає.

Дівчина виклала «а стіл бутерброди, і згодом ми, чо­мусь посміхаючись, жували їх, запиваючи кавою з тер­моса. Я не знав чому, але у мене з'явились якісь абсо­лютно безпідставні радість і бадьорість. Мені хотілося жартувати, говорити дотепні слова. Мені хотілося подо­батись.

-    Хочете - я вгадаю ваше ім'я? - весело і впевнено за­питав я. - Або краще прізвище. Ім'я - це надто просто.

Дівчина підвела очі.

-    Яким чином? - щиро здивувалась вона.

-    По руці, - впевнено вів я.

Вона рішуче простягла долоню.

Я взяв її маленьку руку і на мить розгубився. Вона бу­ла такою легкою і НІЖНОЮ.

-    Ну, що ж ви?

Я зробив замислене обличчя.

-      Ваше прізвище пов'язане з квітами... Хоча ні... Скоріше вже плоди, і вони червоні...

Я зазирнув у її очі. В них зникла посмішка і з'явилася увага.

-     Ці плоди невеликого розміру і ростуть на дереві... Здається, це вишня...

Я знову поглянув на дівчину. Її обличчя посерйозніша­ло, вона дивилась на мене настороженими очима.

-    Гадаю, ваше прізвище пов'язане саме з цим.. Вишне­ва... Вишенська... Вишневська... Скоріше всього, ос­таннє.

Дівчина раптом висмикнула руку.

Я був на сьомому небі. Мені вдалося це! Вона по-справжньому була здивована, навіть вражена. У мене з'явився особливий настрій. Мені хотілося вражати й далі. Але разом з тим я раптом побачив у її очах якесь беззахисне збентеження звірка, що потрапив у пастку, і мені стало жаль її. Мої плани вражати далі розтали, і я несподівано викрив себе.

-     Ради Бога, не треба так хвилюватись. Просто я по­чув розмову за вікном, коли двоє чоловіків звертались до вашого батька. От і все... - розчаровано мовив я.

Дівчина дивилась на мене і мовчала.. В очах її знову з'явилися спокій і якась особлива лагідність.

-     Отож ви ніякий не маг, і ми можемо спокійно по­знайомитись?

-    Авжеж.

Вона розсміялася. Потім стихла і лагідно дивилася на мене.

За вікном сутеніло. Десь далеко почувся гуркіт. Ста­ло прохолодніше, подужчав вітер, і було схоже на те, що природа готується до великої зливи з нічною грозою і бурею. В таку лиху годину хочеться бути з кимось близьким, а точніше, саме з близькою жінкою, яку ба­жаєш пригортати до тіла. Мені здалося, що тепер я цілком міг би зробити це.                          

Знаєте, давно в дитинстві, на Новий рік, батьки вла­штовували для мене святкову ялинку. Серед ялинкових прикрас була моя улюблена іграшка, від якої, мені здава­лося, йшов приємний лагідний запах. Я годинами міг ди­витися на іграшку, намагаючись пригадати, на що був схожий той запах. Але ніяк не міг визначити. Очевидно, так пахла новорічна ніч.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2020

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.