Творча індивідуальність письменника Миколи Зерова - Page 2

Я знаю їх - мов спомин ранніх літ,

 Мов Гоголя невитравлений слід,

Мов співи давнини повноголосі,

У балки пливучи з розмитих круч,

В моїх ушах відрипуються й досі

Тягучі ритми опішнянських "куч".

...Здавалось би, шо там можуть значити для людини XX сто­ліття терзання героя давньовавілонського епосу! Проте Гільгамеш в однойменному сонеті Зерова своїм ненаситним пошуком сенсу бут­тя мав виявитися близьким кожному, хто відчував фатальне набли­ження сліпого масового схиляння перед догмою. Він, цар Урука, велетень і безстрашний воїн, по глибокому потрясінню, виклика­ному смертю свого друга Еабані, тяжко замислюється над мото­рошно-солодкою таїною людського існування і небуття...

В тридцятих роках Микола Зеров уже остаточно усвідомив, що солодким снам про "супокій самотньої кімнати" не дано збутися, що "єдиний добрий на майбутнє знак" (найдена на бруку підкова) не більше, ніж дитяча віра в чудо. Йому провидчеським видається інше - "цегляний цоколь і залізні грати".

І зовсім іншого, зловісного змісту набуває епітет "чорний" в заключних рядках сонета 1933 року:

Та почуття усохли соковиті:

Так просихає торфу чорний пласт

 По многосоннім і пекучім літі.

Трагічною була доля поета. Він (яка жахлива нісенітниця!) був звинувачений в керівництві терористичною підпільною організаці­єю, заарештований і розстріляний. Навіть точної дати смерті його немає...

Поети як ангели, мила,

 Немає в портів могил...

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.