описах, психологiчних вiдступах, фiлософських роздумах В.Стуса мiститься чимало епiтетiв, що позначають синiй, блакитний колiр: «ранку голуба протока» («Мене вже друзi одцурались»); «їх синє-синє лопотiння [птицi]» («Вода урвалася з криницi»); «ти чуєш дужий змах крила – i закипiла прiрва синя» («І враз вiн уривається – твiй шлях»); «сонця синє погруддя» («Вже цiлий тиждень обживаю хату»); «душi розспiваної синi рiллi ряхтять од нiжностi i лiпоти» («Нема кайданiв, щоб твiй дух здушили»); «а цiвка ночi, вигускла, аж синя» («І джерело, напруге i круте»). Свiй невимовний бiль i тугу за далекою Україною В.Стус передавав переважно через епiтет «синiй»: «синi сосни i синi зими», «голубий повнявий жаль», «закипiла прiрва синя» i т. д.
Образи, навiянi перебуванням у тюремнiй не- волi: «шлак лiлово-сiрий, чорнi прокльони», «сiро-чорна, як земля, труна», «у чорнiй стужi сонце України» – свiдчать про духовну загартованiсть поета, який пiдноситься над власним болем i готовий прийняти смерть заради духовних iдеалiв.
Вiршi тюремного циклу 1972 р. позначенi темною кольористичною гамою. І це закономiрно, бо живi, яскравi, життєдайнi кольори залишилися в Українi. Тому так багато епiтетiв «чорний»: «чорна порожнеча» («Крiзь сотнi сумнiвiв я йду до тебе»); «скрипко чорна» («Вiк би не бачити й не чуть»); «летiв розлого чорний-чорний ворон» («Оцей свiтанок – нiби рiвний спалах»); «тi душi чорним дьогтем аж лящать» («Ти, янголе, закинутий у пекло») та iн.
Антитезою до тьми й чорного кольору, що особливо часто з’являється у вiршах останнього перiоду життя поета, є бiлий колiр. Зазвичай прикметник «бiлий» у поезiях В.Стуса узгоджується з iменником «свiт»: «бiлий свiт» («Бажання жити – тiльки-но на днi»); «немов гроза над бiлим свiтом» («Перед тобою незбагненний свiт»); «бiлий свiт – i перший день творiння – грає i струмить» («Зринув дощ – i серце захмелiло»); «йдучи у нiч, вiтаймо бiлий свiт» («Ми з темiнi виходимо на свiт») та iн. Бiлий колiр може та- кож передавати i певний метафоричний образ: «немов конвалiя у передлiтнi», «душi твоєї бiлу фiлiжанку».
У поезiях тюремного перiоду є також низка «кривавих» образiв, якi пiдкреслюють трагiзм буття лiричного героя: «за кривавою межею», «пiв твого свiту вже цвiте, мов мак» («Постигла кров у жилах»); «червоне сонце каже вiщi числа» («Уже мене кудись поволокли»); «i радiсно в недолi розкошуй кривавими слiзьми, одвiльгле листя, нiби кошенята, з дитинства баченi – в рудiм рову. Червонi кола» («Заплющу очi – темiнь...»); «Кривавi бутони душi обпiкаються, нiби золою» (однойменний вiрш); «прагни стрiмголов на ту тропу, що яра, наче кров» («Іду за край. Оце долання кола») та iн. В.Стус широко використовує поетичнi контрастнi епiтети в однiй фразi: «З бiлої ночi потойбiчностi виринуло чорне сонце» (однойменний вiрш).
Поет-новатор створив неповторнi неологiзми, широко використовуючи складнi синтаксичнi конструкцiї, що мiстять й епiтети на позначення кольору. Вражає рiдкiсний хист митця змальовувати певний образ через найтоншi вiдтiнки барв, його прагнення подати подiю, явище через колiр, наприклад: «барвистий диво-сад» («Ледь очi стулиш – дерево росте»); «рожевi тьмили тучi» («Я там стояв на кручi»); «i тисячi вiдтiнкiв пругкої барви, синяви одради i фiолету пiзньої жаги» («Мене гойдає хвиля почуттiв»); «червонокриле вороння трiпоче; червоно-ярий зоряний пiсок» («Десь музика лунає»); «душа розкрилася жива, i червоним золотом горiла, i червоно-золотi слова ти устами виспраглими крила» («Золотiла осiнь лiсова).
За допомогою редуплiкацiї автор передає насиченiсть кольору в таких образних рядках, як: «ледве мрiли бiль-бiлi, радiснi хатки» («Свiт повен милих таємниць»); «лиш чорний-чорний ворон пролiтав» («Оцей свiтанок – нiби рiвний спалах»); «хтось чорний-чорний нiби мною водить» («Хтось чорний- чорний бродить довкруги»); «i тьмою тьмиться образ України» («О, скiльки слiв, неначе поторочi!»).
Україно, молюся за тебе,
Моя батькiвська рiдна земля,
За бездонну блакить твого неба,
За привiльнi родючi поля.
Україно, молюсь за єднання,
За соборнiсть святую твою, –
Коли лемки зiйшлись й слобожани
У велику i дружну сiм’ю.
Україно, молюся за мову –
Нею пiсню й молитву творю, –
І за думу твою калинову,
За ясну свiтанкову зорю.
Україно, молюсь за майбутнє,
За щасливе прийдешнє твоє.
Вiтер дме у вiтрила могутнiй,
Сонце правди нам сил додає.
Україно, молюся за тебе.
О спiвучий народе ти мiй,
Менi бiльше нiчого не треба, –
Лиш живи, розцвiтай i мiцнiй!
Юлiя ТВАРДОВСЬКА
Чимало в поезiях В.Стуса епiтетiв «сивий» або «сизий», якi асоцiюються з людським горем, сумом, безпораднiстю або життєвою мудрiстю: «скронi простеляли думки, вже сивi, наче дим» («Пригадуєш своє метро?»); «цей прямокутник болю, сизий весь» («Така незабутня туга навкруги»); «усамiтнений, сивий, гiнкий, не молю i не кличу» («Возвелич мене, мамо...») i т. д.
Іншi барви в поезiях В.Стуса не такi уживанi, як названi вище кольори. Наприклад, зелений – колiр життя i надiї, лише зрiдка зустрiчається в його творах: «шалена зелень облягла слiпе тепло ковбань» («Ми втрьох сiдали до човна»); «звабливо жита iще грають спижево-зеленим охвиллям» («Отут, край зеленого моря»); «воли... щипають на ходу шалену зелень» («Берези навтьоки») та iн.
Образна кольорова символiка у В.Стуса реалiзується переважно завдяки прикметникам (зокрема й складним: «червонобарвне серце»; «зелено-синiй мир»), iменникам – «сизь небесна», зрiдка – прислiвникам i дiєсловам: «сизо даленiли зозулi», «сивiє волосся».
Емоцiйностi поезiї, трагiчностi її звучанню часто надають кольористичнi епiтети у складi порiвняльного звороту: «на чорнiй, як смола, водi» («Яке жорстоке ти, пiзнання»); «десь бринить мелодiя, мов чорна кров iз вен допiру задубiлого» («Десь музика лунає»); «малiю, обертаючись на тугу, пряму, як смерть, i чорну, наче смерть» («Дорога самовтечi, непiдвладна») та iн. Отже, порiвняльнi конструкцiї виступають у ролi iнтенсифiкаторiв колiрної ознаки з метою передачi мiри її насиченостi.
Високою образнiстю позначене порiвняння у вiршi «Менi зоря сiяла нинi вранцi»: «лиш мати – вмiє жити, аби свiтитися, немов зоря». Образ матерi в поета асоцiюється з теплими кольорами вранiшньої зорi, яка дає життя новому дню i всьому живому. Свiтлими, чистими кольорами сповненi такi поняття, як мати, кохана жiнка, дитина:
І тiльки бiле сяєво дитини
наповнить вiчнiстю мої хвилини
(«Рясним буке том бiлого бузку»);
i скiльки Бог вiдмiряв нам години –
лечу у бiлi руки лебедини
(«Моя кохана! Ластiвко! Жоно!»);
Мати. Дитинство. Свiт
Перший рожевий, як пальчики немовляти,
Тихий – як колискова пiсня...
(«Усе забувається»).
Автор тяжiє до точної передачi найменших вiдтiнкiв барв, тому часто вживає складнi прикметники: «бузково-яра вiть» («Ми втрьох сiдали до човна»), «червоно-золотi слова» («Золотiла осiнь лiсова»), «осики лист каро-зелений» (однойменний вiрш), «тьмяно-синя тiнь» («Цей спалах снiгу...»). Така час- то вживана у В.Стуса характеристика, як ярий, вказує на яскравiсть, насиченiсть кольору: «червоно-ярий зоряний пiсок», «яре золото сонця» i т. д.
Для поетики В.Стуса характернi кольористичнi образи. Поет створює їх за допомогою оригiнальних епiтетiв, психологiчно навантажених метафор. І хоча не можна стверджувати, що в його поезiях широко представлена колiрна символiка, але проведений нами аналiз з погляду кольористики свiдчить про те, що цим виражальним засобом автор послуговується, аби поряд iз зоровими, звуковими образами вiдтворити сувору дiйснiсть, драматизувати вiршовий рядок, емоцiйно вплинути на читача. Сiро-чорнi, тьмянi, холоднi кольори ще бiльше посилюють вiдчуття гiркоти, болю, що його переживає лiричний герой. Червонi, кривавi, рудi кольори увиразнюють трагiчну тональнiсть творiв. Червоний, що iнодi ототожнюється у В.Стуса з кольором кровi, несе передчуття смертi, руйнацiї, горя.
Червоно-кривава барва увиразнює образ безжальної машини – державної системи, яка розчавлює людину, передає атмосферу трагiчної доби. Символiчного звучання набувають у В.Стуса синiй i бiлий кольори. Свiтлi, яскравi барви натомiсть асоцiюються з буянням рiдної природи, з нескiнченнiстю людського буття, з такими поняттями, як мати, кохана жiнка, дитина. Однак колiрною домiнантою його поетичних творiв слiд вважати чорний колiр, передовсiм коли йдеться про вiршi перiоду ув’язнення.
Майстерне використання колiрної палiтри у творах В.Стуса свiдчить про те, що поет творчо за- своїв найкращi традицiї вiтчизняної та свiтової лiтератури, перетворивши колiр на потужний стилiстичний засiб.
