Це високе розуміння боротьби за незалежність свого краю і свого народу веде Свічку в лави повстанців. Навіть щире кохання до своєї нареченої не стає йому перешкодою на обранім шляху служіння людям, бо своє особисте щастя він пов'язує зі щастям свого народу:
Тоді весілля справлю я своє,
Як все Подольє свічками засяє.
Юнак виконав свою обіцянку перед громадою: зумів забрати з замку воєводи грамоту, де засвідчено привілеї Києва. Свічку кидають у в'язницю, загрожують смертю, та мужній зброяр не боїться нічого і відмовляється повернути грамоту, що належить народу:
Я не боюсь ні смерті, ні тортур.
І все ж... не загасити світла,
Що з тьми віків та через стільки бур
Проніс народ відважний та свобідний.
Яка сила звучить в цих словах, яка глибока впевненість у нездоланності духу свого народу, його органічній потребі бути вільним!
Свічку люблять і поважають всі ремісники Подолу, тому рушають за ним на бій з ненависними поневолювачами.
Ласкавою свічечкою, зіронькою, що осяває своїм чистим світлом життя своїх близьких, постає перед нами Меланка — наречена Свічки. Ніжна і скромна дівчина, що мріє про тихе сімейне життя з любим чоловіком, Меланка заради свого коханого здатна на героїчний вчинок. У боротьбі за життя Свічки вона виявляє стійкість і самопожертву, проносячи темними крутими схилами Замкової гори в буряну ніч тремтливий вогник своєї свічки. Почуття дівчини до свого милого такі щирі й глибокі, що, навіть гинучи, вона думає і бореться за нього.
З того беззахисного вогника, якого так ніжно берегла Меланка, спалахує полум'я народної боротьби за волю. "За Свіччине весілля!" - лунає гасло повстання київських ремісників. Іван Свічка, визволений з тюрми, закликає весь трудовий Поділ ДО зброї, щоб утвердити правду В житті: "До помсти всі! До волі!До борні!"
І за ним рушають на бій всі ремісники: і витівник Коляндра, і могутній богатир Чіп, ковалі і кушніри, золотарі й бондарі.
Іван Свічка і Меланка показані як кращі представники трудового люду Києва і при цьому сприймаються як поетичні символи народної незламності і могутності. У передмові до п'єси драматург пояснював, що образ Меланки, дівчини, яка "...проносить тремтячий, але незгаслий вогник крізь бурю і терни своєї весільної ночі, є поетичним символом України, що "з тьми віків та через стільки бур" пронесла незгаслим живий вогник своєї волі й культури".
Сила духу народу невичерпна, доки в лави борців за щасливу долю рідного народу стають такі герої, як Іван Свічка. Адже у багатовіковій боротьбі за своє національне визволення волелюбний український народ висунув із свого середовища немало таких самовідданих ватажків, хоробрих звитяжців.
П'єса "Свіччине весілля" написана з великою любов'ю до народу та його історії, тому викликає в читача інтерес до минулого, повагу до багатої української культури, захоплення нескореністю українського народу.
