Мова належить до так званих вторинних систем. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого є. Водночас мова — один із факторів самоорганізації суспільства і невід'ємна ознака таких спільнот, як рід, плем'я, народність, нація,
Мова існує у свідомості членів суспільства, реалізується в процесах мовлення і «консервується» в результатах цього мовлення (у сказаному, написаному).
Мова існує в суспільстві - у своєму національному середовищі - як складне і багатогранне явище. Звідси - вивчати її треба-всебічно, цілісно, в сукупності всіх її граней, виявів, на доступному рівні для учнів різних вікових груп і типів шкіл.
Традиційно в методиці української мови визначають такі аспекти її навчання: лінгвістичний, педагогічний, психологічний, моральний, естетичний.
Наголос як надсегментне фонетичне явище у лінгвістиці розглядається у фонетичному, фонематичному, типологічному, стилістичному й ортологічному аспектах. Найменше досліджено морфонологічний аспект. Наголос у процесі словотворення виконує насамперед конститутивну функцію, яка виявляється в тому, що він організовує навколо себе певну кількість словотвірно визначених морфів, об'єднує їх у слово (фонетичне чи граматичне) і визначає його як самодостатню одиницю, що називається тактом, відрізняючи його тим самим від інших у мовленнєвому потоці: непереві́рений/ диктант; іззагі́р/таззависо́ких/со́нечко/встає́; ойчинежа́ль/ тобіга́лю/молоде́ньких/літ; товсе́/їйтойкозаче́нько/зми́слоньків/несхо́дить; тількито́їй/ірозва́ги. Конститутивна функція — це головна функція, яка властива всім типам наголошення — нерухомому, рухомому, основному, додатковому.
Накладання морфем — це максимально глибинний рівень взаємопроникнення морфем. У рамках фузії воно протиставляється мінімальному, яким є морфологічне чергування.
Не будь-яке чергування стає морфонологічним, а тільки те, яке зумовлене граматичною позицією, виникає в процесі формо- і словотворення між твірними морфами і виконує сполучувальну функцію. Її може набути лише граматичне (морфонологічне) чергування.
Якщо основа у фіналі, а дериватор в ініціалі мають спільні звуки, то з'єднання морфів відбувається способом накладання (інтерференції): держа(ти)+ -ак = держак, Черкас(и)+ ський= черкаський.
Інтерференція може бути повною і частковою. Повна інтерференція настає тоді, коли структура дериватора повністю збігається зі структурою фіналі: Курськ+ськ-ий — курський. Сюди прилягає явище гаплології: знаменоносець — знаменосець, мінералологія — мінералогія, морфо+фонологія— морфонологія. Часткова інтерференція настає тоді, коли у структурі фіналі та дериватора спільними є один або кілька звуків (але не всі): синтаксис+ист — синтаксист, Одес(а)+ський — одеський.
Аглютинація
Аглютинація — спосіб вільного приєднання однозначних стандартних афіксів до незмінюваних основ і коренів. Українська мова (як і всі індоєвропейські) не належить до аглютинативних мов, але деякі елементи аглютинативного поєднання твірних морфів в українській мові є. До таких елементів можна віднести ті випадки, коли похідні слова утворюються вільним приєднанням дериваторів до твірних основ без будь-яких звукових змін, що призводить до стирання кордонів між морфами: Харків — харків+ський, харків+ці; Снятин — снятин+ський, снятин+ці; захід — західний, схід — східний; теплий — тепло, довгий — довго та ін.
Українська літературна мова протягом усіх історичних етапів перебувала у взаємодії з народними говорами, що виявлялося на різних структурних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному, синтаксичному. Зміни у лексичному складі посідають особливе місце. Проте не всі функціональні стилі сучасної української літературної мови однаково податливі на поповнення діалектною лексикою. Передусім широко вона представлена в мові художньої літератури, у якій лексичні діалектизми проходять випробування на життєздатність, а потім уже стають або не стають надбанням усієї літературної мови. Діалектизм загалом виконують три основні функції: комунікативну, етнографічну і експресивно-виражальну. Комунікативна функція діалектизмів прозоро виявляє себе у творчості письменників дожовтневого періоду. Полягає вона втому, що письменник, уживаючи діалектні елементи рідного йому говору чи наріччя у мові персонажів і в авторській мові, свідомо чи несвідомо використовує їх замість слів літературної мови.
Наявні сьогодні джерела інформації про українську діалектну лексику демонструють неповноту, лакунарність матеріалу, наявність різноманітних обмежень у його репрезентації, що було зумовлено засадами створення праць різного типу, рівнем теоретичного осмислення лексики говірок як об’єкта вивчення. Метою подальшого пізнання лексики діалектів залишається забезпечення повноти вияву її складу, семантики, географії, функціональної диференціації, генези. Зібрання та впорядкування лексики говірок у формі словників чи лексичних атласів не є кінцевою метою її опрацювання; це лише етап у створенні належної емпіричної бази для наступних досліджень.
За лексико-граматичними ознаками складні утворення здебільшого належать до іменників. В українському мовознавстві усталився термін юкстапозит, уведений у науковий обіг А. О. Білецьким, Н. Ф. Клименко. Під ним ми розуміємо кількаосновне складне слово, утворене шляхом складання слів або словоформ.
Оскільки дослідники мали дещо суперечливі думки щодо дериватів, утворених словоскладанням, то використовували й різні терміни для їхнього позначення: 1) складні слова або складні іменники (Л. А. Булаховський, В. Б. Фрідрак, А. А. Шеляховська, І. В. Агаронян), складні іменники на основі єднального зв’язку (Л. О. Леон); 2) складені слова (Л. Н. Засоріна, В. В. Акуленко-Тисенко, О. І. Мельникова, І. Г. Галенко), складені слова та словоскладання (В. О. Горпинич);
Загальне поняття про частку
Часткою називається службова частина мова, яка надає окремим словам, словосполученням, реченням додаткових відтінків або служить засобом творення граматичних форм слів чи похідних слів.
У широкому розумінні термін "частки" ототожнюється з усіма службовими словами, що не мають самостійного значення, а надають додаткових відтінків значенням інших слів (речень) або ж служать для вираження граматичних відношень.