Загальне правило написання часток в українській мові таке: частки як службові слова, що підсилюють, уточнюють, обмежують, стверджують, заперечують чи забарвлюють значення повнозначних слів, пишуться з цими словами завжди окремо.
Наприклад:
Плавай, плавай, лебедонько,
По синьому морю,
Рости, рости, тополенько, все вгору та вгору
І Рости тонка та висока
До самої хмари,
Спитай бога, чи діжду я,
Чи не діжду пари?
(Т. Шевченко);
Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля (П. Чубинський);
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна (Л. Українка);
Такий він (вітер) гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса. Невже се значить, що мені вже бракує товариства людей? (М. Коцюбинський);
Блажен той муж, воістину блажен, котрий не був ні блазнем, ні вужем (Л. Костенко).
В українській мові в префіксах роз-, без-, воз- через- завжди пишеться з (тобто з ніколи не переходить у с): розписати, розказати, розсипаний, розтлумачити, безтурботний, безпринципний, безперечний, безсуфіксний.
Префікси пре-, при- розрізняються за значенням: префікс пре- вживається в якісних прикметниках і прислівниках для вираження інтенсивної ознаки (прегарний, премудрий, пречудовий, препогано, превеликий, прекрасний, преподобний, преосвященний);
Мелодійність української мови зумовлюється її фонетичною природою, закономірностями звукових сполук, чергуваннями голосних і приголосних, іншими фонетичними явищами. До них належить спрощення — властивість української мови уникати збігу кількох приголосних, який може з'являтися при словотворенні. Наприклад, у групах приголосних звуків, які могли б виникнути при творенні слів, коли до існуючих звукосполучень -жд-, -зд-, -ст-,_ -зк-, -ск-, -сл- додається суфіксальний звук -н-, середній проривний звук [д], [т] чи [к] випадає, щоб не було важкого для вимови сполучення трьох приголосних звуків;
Подвоєння приголосних літер відображає на письмі збіг двох однакових звуків на межі різних значущих частин слова (віддати, оббити, стінний) і подовження одного м'якого звука в певних позиціях за рахунок іншого в результаті його уподібнення: життя, знання, весілля, збіжжя.
1. Подвоєння виникає:
коли збігаються два однакових звуки на межі префікса й кореня: віддалити, віддаль, відділ, віддавна, возз'єднання, роззброїти, роззявити, поораний;
коли збігаються два звуки [н] на межі кореня та суфікса: щоденник, щоденно, письменник, Вінниця, осінній, кінний, денний, винний, туманний, туманно, туманність, законний, законно, законність;
Українські прізвища та географічні назви вимовляються й пишуться за правилами вимови та написання загальних назв: Київ, Гончар, Орел, Біла Церква, Чорне море, Південний Буг. Правопис більшості прізвищ і географічних назв, що прийшли з інших мов, також не викликає особливих сумнівів: Шекспір, Рабле, Стендаль, Татри, Павлов, Іванов, Урал. Загальна закономірність така, як і в інших мовах: прізвища та географічні назви не перекладаються, їхня вимова передається українською графікою в найбільшим наближенням до звучання в мові-оригіналі. Проте для зручності користування такими назвами в українському мовленні бажано пам'ятати такі правила:
При словозміні та словотворенні (при відмінюванні слів і утворенні нових) відбувається:
1. Чергування приголосних г, к, х з ж, ч, ш: у кличній формі: юнак — юначе, козак — козаче, друг — друже, луг — луже;
у дієслівних формах: кликати — кличу, берегти — бережу, колихати — колишу, ткати — тчу;
Чергування в українській мові давній історичний процес, витоки якого сягають ще ХІ ст. та пов’язані, у першу чергу, із занепадом зредукованих.
□ Чергування о, е з і. Це зміна голосних о, е, які є у відкритому складі, на і, якщо склад закривається:
стола — стіл вола — віл
нога — ніг воза — віз
село — сіл носа — ніс
Українська мова має специфічний знак — апостроф ('). Він використовується для передання твердої, роздільної вимови приголосних, що не зливаються з наступними звуками: м'ясо, м'яч, в'яз, б'ють, з'їзд, подвір'я, комп'ютер, інтерв'ю, об'єкт, під'їзд.
У російській мові в аналогічних позиціях (роздільної вимови) вживається твердий роздільний знак ь.
М'якість приголосних звуків в українській мові передається: спеціальною буквою (ь – м'яким знаком); йотованими буквами я, ю, е, ї, перший звуковий елемент [й] яких пом'якшує попередній приголосний: ляля, няня, люд, сяду; наступним голосним звуком [і]: тінь, пісня, зірка, сіно, ніс.
М'який знак пишеться:
□ після букв д, т, з, с, ц, дз, л, н наприкінці слова чи складу, якщо ці букви передають м'які звуки: сядь, донька, суть, злізь, вісь, ґедзь, мідь, тінь, швець, жнець, гляньте, різьба;
Усі мови світу вчені класифікують за двома ознаками, походженням (генеалогією) й типом, будовою (типологією)- Отже, є дві основні класифікації мов: генеалогічна й типологічна.
За генеалогічною класифікацією українська мова належить до сім'ї індоєвропейської. Є ще угро-фінська, тюркська, іберійсько-кавказька, семіто-хамітська, монгольська, малайсько-полінезійська, китайська, тібетська та інші сім'ї мов. Окрему сім'ю становить японська мова.
