За романом «Тигролови» Івана Багряного. Вивчення комунiкативної сутностi мовних одиниць, їхнiх функцiйно-валентнiсних виявiв у художньому текстi вважаємо одним iз прiоритетних напрямiв сучасної мовознавчої науки. Успiшнiсть i плiднiсть такого пiдходу видаються цiлком очевидними i пiдтвердженi науковими працями зарубiжних та вiтчизняних мовознавцiв: Н.Арутюнової, Ф.Бацевича, А.Вежбицької, М.Го- лянич, Н.Гуйванюк, А.Загнiтка, Л.Пiсарек, О.Селiванової, І.Сусова, Н.Формановської та iн.
Серед опублiкованих в Українi протягом останнiх десятилiть численних пiдручникiв, довiдникiв i навчальних посiбникiв з культури української мови зовсiм небагато таких, якi б слугували своєрiдним узагальненням цiнного багаторiчного досвiду редакторсько-аналiтичної роботи, зосереджували увагу на рiзноманiтних помилках, вадах i огрiхах, давали б квалiфiкованi практичнi рекомендацiї та поради мовцям щодо правильного слововживання.
У нашому словниковому запасі багато слів із забутим походженням. Про походження багатьох слів не говориться в силу їх незручного для мовця контексту.
Шкільний підручник - це спеціальна навчальна книга, у якій викладаються основи знань з української мови на рівні сучасних досягнень науки іі культури відповідно до освітніх стандартів і програм. Підручник є важливим засобом самовдосконалення учня, формування його мовної картини світу.
В основі побудови підручника лежать загальнодидактичні принципи, зокрема науковості, систематичності й послідовності, наступності й перспективності, зв'язку теорії з практикою, наочності, доступності, свідомості та ін., що забезпечує процес навчання й успішного засвоєння учнями навчального матеріалу, формування мовленнєвих умінь і навичок. Принципи виступають не ізольовано, а в органічному взаємозв'язку, доповнюючи й зумовлюючи один одного.
Українська мова належить до числа основних предметів у школах усіх типів. Вона виконує дві функції: 1) предмет вивчення в школі; 2) засіб навчання і спілкування (з її допомогою вивчаються інші предмети, здійснюється спілкування між учнями й учителями). Від змісту та рівня її викладання залежать успіхи учнів в оволодінні мовою як засобом спілкування в усіх формах її застосування і засвоєння інших шкільних предметів. Ці функції виконує українська мова і в школах нового типу. Однак при цьому треба враховувати ще й специфічні функції. У гімназіях, ліцеях гуманітарного профілю, школах (класах) з поглибленим вивченням української мови і літератури рідна мова як навчальний предмет є засобом поглиблення знань учнів з лінгвістики, удосконалення їхньої мовної і мовленнєвої компетенції, комунікативних умінь і навичок. Одночасно вона виконує основні свої функції - пізнавальну та комунікативну. Адже навчання і шкільне спілкування в більшості шкіл здійснюється рідною мовою. В ліцеях, гімназіях, коледжах негуманітарного профілю (технічних, математичних, природничих тощо) українська мова є засобом навчання і спілкування. Вивчаючи мову, діти засвоюють спеціальну термінолексику інших дисциплін і набувають навичок користування мовою в усному і писемному спілкуванні.
Лапки
Лапки використовуються для виділення індивідуальних назв газет, журналів, книг, заводів, фабрик, кооперативів, товариств, об'єднань тощо, якщо ці назви йдуть у тексті поряд із загальними словами: газета «Літературна Україна», газета «Самостійна Україна», газета «Слово», журнал «Слово і час», видавництво «Дніпро», Товариство української мови ім. Шевченка «Просвіта», Товариство дружби українців за кордоном «Україна», фірма «Довір'я».
Крапка з комою є рідковживаним розділовим знаком. В усному мовленні йому відповідає пауза за величиною, як при крапці.
Крапка з комою може зустрітись у простому ускладненому реченні між поширеними однорідними другорядними членами, які мають свої розділові знаки. Але це дуже рідкі випадки. Частіше крапка з комою вживається у складному безсполучниковому реченні на межі простих речень, якщо кожне з них поширене, має свої розділові знаки. Синтаксичні відношення між такими частинами слабкі, тому ці частини легко можна перетворити в окремі речення:
Крапка
Крапка є розділовим знаком, що відображає найбільшу паузу в усному мовленні.
Крапка ставиться:
у кінці розповідного чи спонукального речення, якщо воно вимовлене без окличної інтонації: Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Роставиця (І. Нечуй-Левицький). Сюди ж належать і неповні речення: Врешті стою, мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл. А просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю (М. Коцюбинський). Знову тополі за вікном. Гнуться, гойдаються на все небо (О. Гончар);
Антонімами називаються слова з протилежним значенням, наприклад: тепло — холод, рух — спокій, день — ніч, початок — кінець, добре — погано, весело — сумно, чорний — білий, твердість — м'якість, говорити — мовчати, сидіти — стояти. Характерною рисою пари антонімів є їхня спільність лексичного значення, тому антонімічна пара — це завжди слова однієї частини мови: іменники: друг — ворог (ставлення), зима — літо (пора року);
