Реферати, наукові статті

 

В українську літературу Марія Олександрівна Вілінська ввійшла зі свої­ми "Народними оповіданнями" під псевдонімом Марко Вовчок. Ввійшла і зали­шилась там назавжди як співець волі і людинолюбства, як автор антикріпосницьких творів, в яких вона виразила свій протест проти нелюдсько­го, потворного устрою життя. Своєю літературною донею назвав молоду пись­менницю великий Кобзар, бо вона, продовжуючи його гуманістичні й волелюбні традиції, показала разючу правду життя селян у кріпосницькому суспільстві.

 

Любов невичерпна і вічна, як саме життя. Вона облагороджує людину, робить її добрішою, щедрішою, готовою на самопожертву. Закохана людина перебуває у стані особливого піднесення, коли їй все вдається і все вона може здійснити, бо любов дає їй сили і натхнення. Кохання здатне творити дива. Воно, як підкреслював великий геній Тарас Шевченко, є животворящим вог­нем в душі людини, і все, створене нею під впливом цього вогню, несе печать життя і поезії.

 

Володарем дум селянських, поетом мужицької розпуки називали сучас­ники видатного новеліста початку XX століття Василя Стефаника. Талант письменника проявлявся в першу чергу в безмірній любові до змученого нево­ле:», тяжкою працею, безрадісним існуванням селянина, до сердечного сприй­мання кривди цих нещасних, але таких духовно стійких людей. Стефаник вважав селян своїми приятелями, писав для них і про них. Кожна його новела — це картина трагічного людського життя, людського горя, людської муки. Основний герой цих новел — спрацьований, замучений клопотами щоденного життя селянин, який знемагає у борні з долею. Але життєві злигодні не вбили в душі селянській доброти, душевного благородства, любові.

 

Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку XX століття, посідає "Лісова пісня". 25 липня 1911 року в Кутаїсі була дописана остання сторінка цієї драми, - твору, який по праву вважається одним з найвищих мистецьких досягнень поетеси.

Центральним образом "Лісової пісні" є образ Мавки. Народ­жена багатою фантазією українського народу, виношена в думках і, серпі протягом багатьох років геніального українського поетесою, лісова красуня Мавка зажила безсмертя. (Адже вона втілює ідеали гармонійної людини, вічного людського хисту, краси, несе людству оте Лесине, "що не вмирає".

 

Розповідь про кохання і смерть, про зраду і вірність, про красу природи, людської душі і про відсутність гармонії у стосунках люб­лячих душ... Усе це - повість О. Кобилянської "У неділю рано Зілля копала..." Написана за мотивами відомої народної пісні "Ой не ходи, Грицю...", ця повість сягнула далеко за рамки простої оповіді подій і пристрасті розігруються в ній майже за Шекспіром...

...Циганка Мавра, дружина (отамана) табору Раду, народи­ла білу дитану. За це її викидають з табору, а дитину (сина) підки­дають у бездітну родину. Мавра знаходить собі покровительку, у якої народилась дочка, Тетяна. Мавра виховує Тетяну, стає найб­лижчою (окрім матері) для неї людиною. А тим часом в іншому селі підростає синьоокий Гриць, білий хлопець з циганською душею. Гриць і Тетяна зустрітись і покохались, але згодом Гриць вибрав іншу.

 

Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо саме вона перейняла від Тараса Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. її лірика сповнена глибокої пристрас­ності, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, до свого нескореного народу.

Провідне місце в ліриці Лесі Українки займає гема любові до рідного краю, який вона хотіла бачити вільним і щасливим. Ця тема розкривається в ряді поезій. Гак, у вірші "Красо України - Подолля" (1888) поетеса оспівує казковий край свого дитинства. Є в творчому доробку Лесі Українки і вірші, в яких вона змальовує наростання народного гніву, пробудження людства від духовного сну.

 

Повість "Тіні забутих предків" змістом і стилем займає у твор­чості Коцюбинського своєрідне місце. Це - художнє відкриття за­гальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини, тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від Центральний герой повісті - Іван - людина надзвичайно здібна, багата і чиста душею, не зіпсована егоїстичною морою світу. Іван допомагає своїм батькам здобути шматок хліба. У сутичці з воро­жим родом батько був поранений і помер. Тяжкі часи настали в родині по смерті ґазди. Загніздилось безладдя, спливали гаразди, продаватись царинки одна по одній. Іван був змушений іти в найми. Нелегко було йому розлучатись на якийсь час з Марічкою, яку він гаряче кохав.

 

З самого початку своєї творчості М. М. Коцюбинський вияв­ляв незмінний інтерес і любов до фольклору. "Тіні забутих пред­ків" - Яскравий зразок плодотворного використання класиком ук­раїнської літератури усної народної творчості. Коцюбинський зумів відтворити своєрідність народного світогляду, показати образне, глибоко поетичне мислення гуцулів.

 

Михайло Коцюбинський - видатний український письменник, революційний демократ. Коцюбинський у своїх творах відобразив страждання уярмленого народу, його боротьбу за свої соціальні і національні права. Цс був письменник з власним творчим облич­чям, з оригінальним і самобутнім стилем. Кожен талановитий4ху­дожник слова по-своєму відкриває явища дійсності, створює людські характери, збагачує нас новими думками, почуттями, образами. Творчість М. Коцюбинського - новий етап у розвитку української літератури не тільки за своїм змістом, а й художніми прийомами відображення дійсності.

 

Микола Вороний — визначна постать в історії української культури, цікавий і самобутній митець. Талановитий поет і критик, перекладач і теат­ральний діяч, актор і журналіст, він був одним з родоначальників українсь­кого модернізму. У поетичній творчості митця європейський символізм зрос­тався з духом національної романтики. Орієнтація на нові течії і напрями сучасних йому літератур світу не перешкодила Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до свого народу, шаною і захопленням кращими його синами ("Краю мій рідний", "Горами, горами", "Привид"). Поетичне слово ав­тора славило відчайдушних борців за визволення України, закликало всі по­мисли і почуття, всю свою любов віддати рідній Вітчизні: За Україну З огнем завзяття Рушаймо, браття, всі вперед!

Синівська любов до неньки України, тривога за її долю відчуваються в поемі М. Вороного "Євшан-зілля".

Фабула поеми проста: київський князь Володимир Мономах під час по­ходу на половців взяв у полон улюбленого сина половецького хана. В розкошах і славі жило хлоп'я, хоч і в неволі, і почало помалу забувати свій степ, свій рід, свої звичаї:

Край чужий, чужі звичаї Як за рідні уважати.

Та тужить за ним його батько, хан половецький, тому кличе до себе на­родного співця і посилає його у Київ за сином. Спочатку співець мав розказати про батьківську журбу, заспівати рідну пісню, а як все те не допоможе, то дати понюхати євшан-зілля.

Але ні слова посланця, ні спів не вразили юного серця, залишився бай­дужим він до пісень. І лиш євшан-зілля зробило чудо: понюхавши його, юнак пригадав

...рідний степ — широкий, вільний,

Пишнобарвний і квітчастий —

Раптом став перед очима

З ним і батенько нещасний!..

Воля, воленька кохана!

Рідні шатра, рідні люди...

Євшан-зілля тут виступає уособленням історичної пам'яті людини, на­роду, це те, що не дає забути рідний край. І ханський син вирушає разом з посланцем "в рідний степ, у край веселий", повертається до свого коріння.

RSS-матеріал

У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.