Реферати, наукові статті

 

Володимир Сосюра... І перед нами постає кароокий співець з чутливою і ніжною душею. Це високий поетичний світ, де живе любов до України, палахкотять загравами донецькі ночі, пахнуть білі акації й затихає гуркіт далекого потягу. Він був покликаний життям для поезії, вона була йому довгі роки єдиним заняттям, пра­цею і відпочинком, його хлібом насущним.

 

Щирість, задушевність, яскрава, емоційно наснажена образні­сть, звернення до найяскравіших людських почуттів - основні риси поетичної спадщини В. Сосюри, якого справедливо називають од­ним із найтонших ліриків української літератури XX століття. Здасть­ся, кожен знає ці натхненні рядки:

Так ніхто не кохав.

 Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

 і земля убирається зрання...

 

Драматичною була доля поезії В. Сосюри "Любіть Україну". Вона стала причиною безпідставних звинувачень поста у націона­лізмі.

Автор прагнув осмислити, збагнути справжню суть таких по­нять, як любов до Батьківщини, патріотизм. І йому вдалося переда­ти ці найпотаємніші почуття, які живуть у серцях багатьох людей, але про які не кожен може розказати. У цьому творі поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дало йому змогу виразити найзаповітніші думки, почуття й переконання людсь­кої душі.

 

Шевченківський вогонь любові до України, до свого краю горів і в душі мужнього співця з Донеччини Володимира Сосюри. Крізь усе своє життя він гордо і нескорено проніс:

Любіть Україну, як сонце любіть... Проколоте тернами серце гоїлось цілющою любов'ю до страдниці - вишневої України. Він сповідався:

Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно.

Красуне, страднице моя! Хіба можна сумніватися в щирості цього голосу поета:

Над Дінцем упав я на коліна, і в сльозах обличчя все моє...

Ой ви ночі Донеччини сині...

 

"Мова - це душа народу, народ без мови - не народ", - справед­ливо сказав поет В. Сосюра. Безперечно, цс так: мова - відображен­ня всього змісту нашого життя.

У кожного народу своя мова. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти й плекати. Мова забезпечує кожному народові його неповторність, історичну спадкоємність, зберігає його куль­турні надбання. Поки живе мова - доти живе і Народ.

 

М. Рильський понад 50 років працював у літературі й залишив нам велику й цікаву спадщину. Його творчість зросла на міцній основі класичної літератури та фольклору, і на цьому фунті розгор­нувся оригінальний, самобутній голос поста.

Багатий художній доробок митця позначений роздумами про місце людини в житті, духовні цінності нашої епохи, пронизаний мотивами любові до усього сущого. Його поезії сповнені щирістю, одвертістю і разом з тим розмисленістю, інколи легкою іронічною усмішкою.

 

Олександр Довженко вийшов з народу, почерпнувши з його джерел мудрість і натхнення, прекрасне й ліричне. Через не, мож­ливо, і був він близький до тих "дідів", яких гак любив народний письменник. Так, народу він віддав своє серце, свій талант, своє життя.

Кіноповість "Зачарована Десна" була почата ще в 1942 ропі, однак закінчив її митець тільки в 1955 році. Спочатку це були но­татки про дитячі роки, про криницю, з якої він малим пив воду, про біту хатину, про рідних йому людей. Хоч сам автор назвав свою повість скромно "коротким нарисом автобіографічного кіно", її значення ширше визначених ним рамок.

 

Стати справжнім митцем - значить умерти. Цей трагічний пара­докс пореволюційного відродження здійснився і на Довженкові, хоч він був іще найбільш щасливий із творців Розстріляного Відроджен­ня.

Користуючись залізною завісою, маючи Довженка у себе в полоні в Москві, тоталітарний режим так заховував від світу тра­гедію митця, що її не помітили навіть найпалкіші прихильники його мистецтва в Європі та Америці. Західні кінознавці звернули увагу на різкий спад творчого генія Довженка після "Землі", але ніхто не сказав про його причини.

 

Євгенові ІІлужнику було долею відпущено життя і творчості якихось десять років. Десять років напруженої праці, праці напо­легливої, праці над кожним словом, кожним рядком. Йому заздрив відомий майстер карбованого слова Микола Бажан: "Мені потрібно багато строф, щоб сказати щось, а у Вас воно вміщається в кілька рядків... Одне слово варте тисячі моїх слів". Захоплені слова виго­лосив па його адресу Максим Рильський: "Якби нам хоч десяток таких поетів, як Євген Плужник, то яка б вона була - українська поезія!". І той десяток таких поетів був - неподібних, своєрідних, талановитих, та більшість їх або загинула на Соловках та в застінках, а решті так обкарнали поетичні крила, що з великих постів стали посередніми. Про Плужника писали: "Цей пише - назавжди". І сьо­годні він повертається до нас, кожним рядком повний ваги і снаги.

 

...Вони йшли до нас довго і трудно - крізь фальсифікації, не­доброзичливу упередженість або й просто замовчування. Але нині очевидно, що спадщина Розстріляного Відродження - то Джерело нашого натхнення, частка нашої культури та історії. Не знаючи їх, не можливо зрозуміти себе...

Він уже здобув визнання як критик, як літературознавець, як перекладач, проте лише гурт найближчих приятелів знав поета Миколу Зерова.

За свідченням Дмитра Зерова, почав складати вірші йото стар­ший брат рано, але то здебільшого були пародії та жарти, присвя­чені різним подіям родинного життя. І - нічого серйозного...

RSS-матеріал

У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.