Усім відомо, що твори художньої літератури змушують нас замислюватись над проблемами життя...
До таких творів належить і роман П.Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Надрукований ще у минулому столітті, він і зараз хвилює читачів страшною трагедією життєвого шляху Чіпки Варениченка.
Кожна людина народжується для щастя, радості. Кожна мати бажає своїй дитині світлої долі. Прагнула до цього і Мотря, мати Чіпки, але всі її мрії і сподівання розбивались об кам'яні мури тогочасної дійсності.
Україна і пісня...
З давніх давен ці слова злились воєдино.
.. .3 глибини віків прийшло до нас прекрасне слово української пісні, щоб втілити в собі ніжну і, разом з тим, величну й волелюбну душу народу нашого.
Значення пісенного слова добре розумів зачинатель української літератури Іван Петрович Котляревський. Він створив для нас невмирущу "Наталку Полтавку". Цей чудовий твір полонить читачів багатьох поколінь своєю ніжною, чарівною піснею.
Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгасні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання!
Як тонко і хвилююче передають ці слова всю суть ліричної драми "Зів'яле листя", всю трагедію зраненого серця, несповнених бажань, нерозділеного кохання.
Народна пісня, народна творчість для митця — невичерпне цілюще джерело, яке живить його життєдайною водою людської доброти, високої моральності, немеркнучими барвами поетичної краси слова. Від народної поезії, як міфічний Антей від землі-матері, черпали силу поетичного натхнення Тарас Шевченко, Юрій Федькович, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник та інші видатні письменники України.
Кожна людина хоче бути щасливою. Прагнення до щастя складає мету її життя. Що ж таке щастя? У чому воно? Хтось вбачає його в любові, сім'ї, дітях, хтось — у праці, в яку він вкладає свою душу, ще інший — у владі, достатку. Для кожної людини воно своє, неповторне. А, може, в тому щастя, щоб прагнути до нього, шукати його?
Найбільші уми людства шукали відповіді на ці питання, приділяли багато уваги осмисленню проблеми щастя. Серед них і великий філософ України Григорій Савич Сковорода.
Повість І. С. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я "— один з кращих творів української класичної літератури. З великою майстерністю, глибоким знанням людських душ автор відобразив у ній життя пореформеного села. На прикладі родини Омелька Кайдаша він реалістично змальовує трудові будні українських селян, ті традиції, що складались віками і передавались з покоління в покоління.
Наш край дуже багатий на таланти. Яку б галузь культури ми не взяли, в ній яскраво сяють імена митців, серед яких є і письменники: Іванна Блажкевич, Володимир Гжицький, Денис Лукіянович, Борис Харчук, Роман Андріяшик, Іван Гнатюк, Степан Будний... Та хіба в цьому короткому творі всіх назвеш? їхнє слово знайомило читачів з історією рідного краю, будило не одне покоління українців до боротьби за волю, національне відродження, створення незалежної держави, учило любити рідну землю, людей праці, допомагало вистояти під багатовіковим чужоземним пануванням, зберегти історичну пам'ять. Наші письменники-земляки не давали забути своєму народові, що він є спадкоємцем могутньої світової держави — Київської Русі, слави Запорізької Січі, Січових стрільців, всіх героїв-борців, що віддали своє життя в боротьбі за Україну.
Є у світі неперехідне. Це — правда. Слово і дія в ім'я правди. Це вболівання за свій народ, за Україну. Мужнє громадське слово про неї і мужня громадська дія в її ім'я. Ці слова стосуються певною мірою Івана Драча, слово і дії якого присвячені своїй землі і народові. Він людина свого часу. Йому болить все, що так чи інакше торкається долі України. Тому й чорнобильська трагедія не могла залишитися поза увагою поета. Так зародилася поема "Чорнобильська Мадонна". З'явилася вона вже після того, як були опубліковані поеми Світлани Йовенко "Вибух", Бориса Олійника "Сім", повість Ю.Щербака "Чорнобиль", роман В.Яворівського "Марія з полином в кінці століття", тобто коли багато чого з наболілого було вже сказано.
Справедливо говорять, що біографія поета - в його віршах. З поезії Дмитра Павличка справді можна дізнатися про життєвий шлях, становлення характеру, про погляди та переконання чи не більше, ніж з підручників, монографій, досліджень, де йдеться про цього талановитого поста.
Народився Дмитро Павличко, пригадує мати, "коли конати картоплю з батьком йшли вони". Майбутньому постові "тверда земля була за ліжко. Шорсткий киптар за пелюшки". Доля судилася Дмитрові така, як і всім українцям: нужда, тяжка праця, бідненька скипало того ж чужою мовою. Такий шлях і слався сину лісоруба. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги...
У безмірі поетичного доробку Дмитра Павличка ласкавим світом людяності, любові і доброти є лірика кохання, а в жанровому різномаїтті лягає на душу його поетичне слово. Говорити про неповторність поетичного мислення Дмитра Павличка можна на основі будь-якого жанру, до якого він не байдужий. Але пісенний видається найвдячнішим, бо його словесно-музичний простір дає можливість творцеві щонайглибше осмислювати проблеми особистого й загальнолюдського на перехресті миттєвого і вічного. Безсумнівно, справжня пісня, яку полюбив і прийняв за свою народ, - один з небагатьох канатів, що лишає творцю надію на безсмертя. То ж невипадково цей жанр полонив серце Дмитра Павличка як творця.
